Сьогодні рівно 30 років з дня смерті Василя Стуса

Сьогодні, 4 вересня, рівно 30 років з дня смерті українського поета, дисидента, політв'язня Василя Семеновича Стуса.

Стус народився в в селі Рахнівка Вінницької області. У 1954 році вступив на історико-філологічний факультет Донецького державного педагогічного університету, де вчився в літературній студії; потім працював у сільській школі вчителем української мови та літератури.

"Хрущовська відлига" стала для Стуса новою відправною точкою, з якої він почав свою активну творчу і політичну діяльність. 4 вересня 1965 разом з Дзюбою і Чорноволом перед громадським переглядом фільму "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна" публічно виступив з протестом проти хвилі арештів української інтелігенції.

Стус активно протестував проти реставрації культу особи.

Влада пильно стежила за кожним, визначала значущість особи, її потенційні можливості – і відповідно до неї ставилася. Це була свого роду експертиза: вивчали тенденцію розвитку (чи занепаду) тієї чи тієї особи і вживали запобіжних заходів, щоб з неї не виросло більшої для держави небезпеки. З цього погляду український поет і правозахисник Василь Стус справді становив особливу небезпеку для російської імперії, яка маскувалася назвою СССР. Стус, разом з іншими правозахисниками, справді підривав російський комуністичний тоталітарний режим, який лицемірно називався радянською владою.

Відбувши 5 років ув’язнення в Мордовії та 3 роки заслання на Колимі, вдруге Василь Стус був заарештований 14 травня 1980 року під час «олімпійського набору»: Москву і Київ, де мала відбутися частина ігор, очищали від небажаних елементів, у тому числі від решти дисидентів, що гуртувалися в Гельсінкських групах. (Тоді жартували, що дисиденти бувають трьох видів: до-сиденти, сиденти і від-сиденти – вони ж знову до-сиденти.) Стус після першого ув’язнення втримався в Києві всього 8 місяців.

У 1980 році він був заарештований за виступи на захист в'язнів совісті. Зі стандартним вироком 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання та з «почесним» титулом «особливо небезпечний рецидивіст» Василь Стус прибув у Кучино в листопаді 1980 року. Тут його пильнували особливо. Більшість написаного на суворому режимі в Мордовії Стус якось зумів переслати на волю, в тому числі дещо в листах, часом пишучи вірші в суцільний рядок та замінюючи мулькі для цензури слова (тюрма – юрма, колючий дріт – болючий світ, Україна – батьківщина). З Уралу ж йому вдалося відіслати в листах до дружини лише 6 віршів. На особливому ж режимі дозволялося писати один лист на місяць. Так уже його вилизуєш – а таки знайдуть «недозволену інформацію», «умовності в тексті», або просто – лист «підозрілий за змістом». І конфіскують. Або посилають того листа на переклад у Київ, а потім вирішують, чи його відсилати адресатові. Пропонували: «Пишіть російською – швидше дійде». А як це дружині, рідній матері чи дитині писати чужою мовою?

У листах від 12.09.1983 і від грудня 1983 року Стус пише про збірку «Птах душі» і зазначив, що в ній близько 40 віршів (Том 6, кн. 1, с. 444 і 449), а в листі від 1.02.1985 пише про 100 віршів. «А 50 іще визрівають у чернетках» (с. 483). А ще пише: «…горить мені в душі така збірка „Страсті по Вітчизні“ (с. 479, лист від листопада-грудня 1984). «Переклав „Елегії“ Рільке – це біля 900 рядків поетичного надзвичайно тяжкого тексту» (с. 444, лист від 12.09.1983).

Той «Птах душі» не вилетів з-за ґрат. Михайлина Коцюбинська каже: «…дерево поезії Стуса – з обтятою біля верхівки кроною…» (Т. 1, с. 28). Це ще один злочин російського імперіалізму проти української культури. З п’яти його кучинських років залишилося 45 листів, 6 віршів і текст, названий у виданнях «З таборового зошита».

Стус писав і там, де писати вже було злочином. Тим паче такі речі, як «З таборового зошита». Ці 16 клаптів конденсаторного паперу займають у книжці 12 сторінок, але їхня вибухова сила була така потужна, що вразила й самого Василя.

Улітку 1985 року Стуса відправили на 15 діб до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. Виходячи з камери, Стус сказав, що оголошує голодівку. «Яку?» – «До кінця».

Стус оголошує в знак протесту безстрокове сухе голодування.

Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.

Так, ми відходимо, як тіні, і мов колосся з-під коси,в однім єднаєм голосінні свої самотні голоси.Не розвиднялося й не дніло, а тільки в пору половіньзавирувало, задудніло, як грім волання і велінь.Та вилягаючи в покосах під ясним небом горілиць,ми будимо многоголосся барвистих світових зірниць.Народжень дибиться громаддя, громаддя вікових страстей,а Бог не одведе очей від українського свічаддя.То не одне уже світання, тисячоліття не одне,як ув оазі безталання нас душить, підминає, гне…Як тавра нам віки, як рана, прости ж, мій Боженьку, прости,коли завзяття безталанне не винести, не донести.Та віщуни знакують долю – ще розчахнеться суходіл,і хоч у прірву, хоч на волю – об обрій кулаки оббий.Ти ще побачиш Україну в тяжкій короні багряній.На тихі води і на ясні зоріпаде лебідка білими грудьми.Вдар, блискавко, і, громе, прогрими,аби вже не простерти крил – у горі.Зелені села, білі городи, і синь-ріка, і голуба долина,і золота, як мрія, Україна кудись пішла, лишаючи сліди.Отут спинюся на самотині – там, де копита кóня вороногорозбризкують геть ярі іскри יдного днів.…Враз ослонилася дорога, що при самій урвалася меті.

Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області. Перепохований 1989 року в Києві на Байковому кладовищі.

Цей вірш читачі знають як «Трени М. Г. Чернишевського» з першим рядком «Народе мій, коли тобі проститься…» і п’ятим «Державо напівсонця, напівтьми…». На початку 1984 року вірш звучав так:

О вороже, коли тобі проститься

Гик передсмертний і тяжка сльозарозстріляних, замучених, забитихпо соловках, сибірах, магаданах?Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми!Ти крутишся у гадину, відколитобою неспокутний трусить гріхі докори сумління дух потворять.Казися над проваллям, балансуй,усі стежки до себе захаращуй,а добре знаєш – грішник усесвітнійсвіт за очі од себе не втече.Це божевілля пориву, ця рваньвсеперелетів – з пекла і до раю,це надвисання в смерть, оця жагарозтлінного весь білий світ розтлитиі все товкти, товкти зболілу жертву,щоб вирвати прощення за своїжахливі окрутенства – то занадтопозначене по душах і хребтах.Тота сльоза тебе іспопелитьі лютий зойк завруниться стожалоланами й луками. І ти збагнешобнавіснілу всенищівність роду.Володарю своєї смерти, доля –всепам’ятка, всечула, всевидюща –нічого не забуде, не простить.

Цей пророчий Стусів вирок Російській імперії здійснюється в наш час.

https://www.youtube.com/watch?v=xg73OzEbXRg

Внаслідок російської військової агресії у 2014 році, будинок, у якому жив Василь Стус, що знаходився за 5 кілометрів від Донецького аеропорту, було знищено.