10 вересня 1941 року в Україні година горя та боїв, а в усіх київських тюрмах за наказом наркома держбезпеки Меркулова без вироку суду були поголовно розстрiлянi всi в’язнi. Саме в цей день вiд рук "славних чекістів" обiрвалося життя унiкального оперного спiвака, чародiя сцени Михайла Iвановича Донця. Володимир Сосюра писав:
Його за голос я любив,
Не тільки я – усі любили,
Але орлу одбили крила
В годину горя і боїв.
На тихій Московській вулиці старого Києва в будиночку біля заводу "Арсенал" зайшовся плачем майбутній співак Михайло Донець. Батько працював креслярем на цьому заводі, був дуже музикальний, гарно співав дуетом зі своєю дружиною. У 8 років Михайлика віддали до церковнопарафіяльної школи, вчився він добре, але бешкетував. На уроках співів учитель звернув увагу на дзвінкий дискант хлопця і повів його до відомого в Києві регента Олексія Грінченка. Той послухав Михайла, оцінив його винятковий слух, музичну пам’ять, голос і записав до церковного хору. І хоч Михайло не раз отримував від регента камертоном по голові, вивчив усі дитячі хори і через рік мав перший виступ на сцені.
У родині було 7 дітей. Коли Ірина Іванівна, мати, захворіла на туберкульоз, Іван Донець із горя подружив із ґранчаком, діти з усіх сил допомагали неньці, але вона танула на очах. 9-літнім Донець лишився сиротою. Через три роки не стало й батька. Діти осиротіли. Адміністрація "Арсеналу" допомогла влаштувати хлопця до військово-фельдшерської школи. Утримання тут було на державні кошти, а курс навчання — чотири роки. Разом із Донцем учився Юхим Придворов, відомий як пролетарський поет Дем’ян Бєдний.
В училищі Донець захопився театром, навіть виконував там жіночі ролі (бо ж усі учні — хлопці), малював декорації, робив бутафорію. Голос його почав "ламатися", тож довелося залишити спів у хорі, зате найкращі ролі у виставах припадали йому. Якраз наприкінці його навчання у школі поставили "Бедность не порок" О. Островського. Роль Любима Торцова доручили М. Донцю. Зібралося все начальство школи й госпіталю, ще й запросили М. Соловцова, який очолював російський драматичний театр у Києві. Звичайно, це була любительська учнівська вистава, однак Соловцова зацікавив М. Донець, його темперамент, щирість і правдивість поведінки. Він пройшов за куліси і порадив Михайлові вчитися драматичному мистецтву. 17-літнього М.Донця зарахували до військового госпіталю фельдшером, платня була мізерна, але Михайло цим не переймався — сам заробляв не тільки на хліб, а й на плату за уроки приватним учителям О. Сантагано-Горчаковій і М.Бочарову; ввечері він летів до театру Бергоньє (білетери, з якими він познайомився, пускали його на гальорку). У ті роки М. Соловцов вів класи драматичного мистецтва в Київській музично-драматичній школі М. Лесневич-Носової. Якось Михайло наважився прийти, Соловцов його впізнав і запропонував учити безплатно. Юнак поступив до театру Соловцова. Хрещеною матір'ю в мистецтві він називавМарію Заньковецьку, а вона зверталася до нього словом: "Синок!". Своїми великими учителями Донець вважав П.Саксаганського, М.Садовського й М.Лисенка. Восени 1906 року закінчилася нарешті шестирічна служба у шпиталі, і він подав у відставку. Тим часом його вчитель співак М. Бочаров переїхав до Москви і став працювати в оперному театрі С. Зиміна. Звичайно, він забрав Донця в Москву. Цікаво, що Михайло Іванович вчив всі партії басового репертуару незалежно від того, чи буде він їх виконувати. Сталося так, що виконавець партії Додона Сперанський захворів, і спектакль мали відмінити. Режисер Оленін викликав Донця і запитав його: "Кажуть, що ти вчиш усі басові партії. Може, й Додона знаєш". "Так, — відповів Донець, — Прослухайте". Згодом цей образ став одним із найяскравіших і вражаючих у його репертуарі. Разом із Іваном Алчевським влаштовували концерти української музики. На ньому М. Донець мав великий успіх: коли він заспівав "Молітесь, братія, молітесь" М. Лисенка. Микола Віталійович, розчулений до сліз, підійшов до нього й поцілував. Закінчився концерт кантатою М. Лисенка. 1909 року організував музично-драматичний гурток "Кобзар", що став духовним притулком багатьом українцям Москви та скалкою в оці владі. 
З 1913 року – соліст Київського оперного театру. Під час війни керівництво опери подбало, щоб Михайла не взяли на фронт. Вдень (від 6 ранку до 6 вечора) він був госпітальним фельдшером, а увечері – артистом опери. Нерідко в перерві між репетиціями можна було спостерігати, як артисти слухали розповідь Михайла Івановича про його фельдшерську практику, любительські вистави, адже співак відзначався невичерпним, характерним для українця гумором і був першокласним оповідачем. Із запалом зустрів владу УНР, на Софіївському майдані з хлібом-сіллю зустрічав С. Петлюру. 18 листопада 1918 року вперше в історії театру з ініціативи Михайла Івановича відбулася прем’єра опери Чайковського "Черевички" українською мовою (4 жовтня 1924 року в Харкові). У 1919 р. в Києві був організований театр музичної драми; Лесь Курбас мав ставити в ньому "Тараса Бульбу" М. Лисенка і запросив на партію Тараса Донця. Коли надійшли більшовики, артисти виступали з концертами в "анекдотичних умовах, — згадував Михайло Іванович. — Ледь жива шкапа тягла віз із майданчиком, на якому стояли рештки від піаніно. Дякували нам натурою. Одного разу мені після концерту сказали: "Ми з вами, товаришу Донець, сьогодні розрахуємось "по-міністерськи". Мені видали фунт солі, три коробки сірників і дві голки". 1924 р. Донець став першим заслуженим артистом України. На цей час припадає його романтичне одруження з Марією Тессейр. Вона була молодшою на 6 років, щойно повернулася з Мілана, де закінчила консерваторію. Про цю пару Володимир Сосюра писав: Дивлюсь крізь марево заграв… Донець. Я в опері стрічав Його з дружиною. Як любка Вона була йому тих днів.. З часом Марія Едуардівна стала солісткою Київської опери, а чоловік вивчив практично увесь світовий басовий репертуар – 130 партій, причому за деякі з них (наприклад, опери Римського-Корсакова) навіть Шаляпін не брався. 1927 року Михайло Донець став першим виконавцем партії Тараса Бульби. 1930 рік – народний артист УРСР. Здавалося, пік удачі: захоплений українізацією рідної опери М.Донець пожинав лаври. Він переучив репертуар українською мовою — партії Мефістофеля, князя Галицького, дон Базіліо, Салтана. Уряд надав 20 тисяч карбованців на будівництво його власної дачі на Звіринці, а у саду він висадив 500 кущів червоних лілій. Сюди приїздили МХАТівці Москвін, Алла Тарасова, Ольга Кніпер-Чехова. Жінки милувалися садом, упивалися ароматом квітів, а чоловіки біля комину згадували анекдоти, пили лікер. Михайло Іванович був у центрі: охоче співав для гостей, сипав жартами, неперевершено розповідав про різні кумедні випадки. Часто О.Вишня, М.Донець, М.Рильський ходили на полювання та рибалку. 10 березня в Москві у перший день декади українського мистецтва відбулася прем’єра "Запорожця за Дунаєм" за участю Михайла Донця та Марії Литвиненко-Вольгемут. Тоді співака удостоїли ордену Трудового Червоного прапора. 
2 червня 1941 р. на партійних зборах добродії влаштували суд лінча: пригадали анекдоти, дружбу із Вишнею, який тоді сидів; самозакоханий тенор Микола Платонов, який у партії Ленського пустив кілька півнів, пригадав фразу: "Краще співати маленькі партії добре, ніж великі погано". А вночі енкаведисти увірвалися в будинок по Церковному провулку на Звіринці в Києві. Розгублені господарі з жахом спостерігали, як нишпорки, обшукуючи помешкання, перевернули все вщент, потім М.Донця посадили до чорного "ворона". У особовій справі М. Донця збереглися протоколи обшуку й допитів, які вів енкаведист Хатеневер по п’ять годин. "Антисоветски настроенная личность. В период пребывания петлюровских частей в Киеве встречал их хлебом-солью, вывешивая петлюровский флаг"; "критикував заходи партії та уряду, розповсюджував антиукраїнські пасквілі й анекдоти, листувався із знайомими та родичами за кордоном". Є гіпотеза, що співака застрелили та поховали на крутосхилі, де нині ярмо дружби народів. В останнє бас Михайла Донця лунав по радіо 22 червня 1941 року, коли німці бомбардували Київ. Друг М.Донця Максим Рильський написав спогади, добився, щоб голос Михайла Івановича звучав по радіо.
У день 100-літнього ювілею співака радянці знищили його будиночок на Звіринці.
Михайло Донець –Як посіяв мужик та й у полі ячмінь
http://solovei.com.ua/songs/myhaylo-donets/yak-posiyav-muzhyk-ta-y-u-poli-yachmin-459
Михайло Донець - Доля
http://solovei.com.ua/songs/myhaylo-donets/dolya-460
Михайло Донець - Ой не шуми луже
//rutube.ru/video/35ef9fd6b615646ad4c3c88d046cba93/
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
