На кухні їх було четверо: Вона, Свічка, Темрява і Сльоза на ЇЇ щоці. Вона сиділа сумна, з опущеними додолу очима. Сльоза ледве втримувалась на ЇЇ білій щоці, вимальовуючи там авангардні картини. Свічка горіла рівно, з прямою поставою – наче вона все життя ходила на бальні танці. Темрява ж відчувала себе цілковитою господаркою. Щоночі весь світ грав за її правилами.
- Як класно! - протріщала Свічка. – Як добре, коли від тебе все залежить!
- Чого це від тебе? – невідомими страхами зашепотіла Темрява.
- Бо так! Якби не я, зараз було би темно і ніхто нічого б не бачив. А так я, згораючи сама, освітлюю шлях іншим. Що б ви без мене робили…
- Через годину – другу ти згориш, - позіхнула чорним ротом Темрява. – І все, що від тебе залишиться – жалюгідна обпалена купка воску. І помандруєш в цікаву дорогу до смітника. Для чого ж тоді горіти? А от я – це інша справа! Час і людина наді мною не має власті!
- Справді? – задзвеніла солоним сріблом Сльоза. – Але ж і ти помираєш щоночі, як тільки народжується Світанок.. Ти жахаюча, чорна.. Якби завжди була Темрява, люди б зниділи від нудоти. От я… Я – стражденна мучениця. Я забираю всю гіркоту. І людина не має наді мною ніякого контролю!
- І наді мною, - пхикнула Свічка.
- І наді мною, - беззвучно розсміялася Темрява.
Вона підняла голову. Витерла Сльозу. Задула Свічку. І ввімкнула Світло
Автор: Маллявка
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
