Художник Енді Воргол – один талант, три батьківщини

Принаймні три країни вважають Енді Воргола, чи Андрія Вархолу, своїм художником. США, де народився, виріс та творив митець. Словаччина, адже батьки Енді Воргола, Андрій Вархола та Юлія Юстина Завацька переїхали до США з лемківського села Миково, яке у той час було у складі Австро-Угорщини, що на території сучасної Словаччини.

Українці ж вважають Воргола своїм, оскільки родина належала до греко-католицької церкви у Піттсбурзі, у той час як словаки за віросповіданням у більшості римо-католики. Воргол, засновник школи поп-арту, ще за життя був визнаний іконічною фігурою в культурі та залишив по собі величезний творчих спадок, який змінив сприйняття широким загалом сучасного мистецтва.

Але напевно, можна безпомилково сказати одне - творчий спадок Енді Воргола належить не конкретній країні, а світу.

Енді Воргол завоював популярність своїми іконічними зображеннями поп-культури. Найвідомішими серед його робіт є зображення супу «Кембелс» та портрети відомих людей – від зірки Голлівуда – Мерилін Монро, до китайського диктатора – Мао Цзедуна.

Попри те, що ім’я Воргола є дуже відоме, для багатьох він залишається загадкою.

Якщо ви коли-небудь бачили картини Енді Воргола, то не забудете їх ніколи. Десь там, у глибинних стелажах вашої підсвідомої пам’яті, залишаться спогади про ці незвичні, дуже яскраві картини. Але не кожен, хто бачив його полотна, знає, хто такий Енді Воргола.

Отож, спробуймо поринути у дивовижний світ Митця і навіть, якщо не розгадати його особистість, то хоча б відчути тривожні мембрани його душі.

Розповідати про те, де він народився, вчився, жив - банально. Але бодай короткі відомості необхідні.

Енді (Андрій Варгола) народився у Пістбурзі у родині русинів із Карпат. Його мати Юлія Варгола мала тоді 36 років. Батько майбутнього художника Ондрей Варгола працював у будівельній компанії. Енді був наймолодшою дитиною, родина ще мала двох старших синів. У віці з 4 до 8 років Енді переніс ряд тяжких хвороб, серед яких найважачою була недуга "Танець святого Віта". Через це, часто влітку, страждаючи від нападів, Енді був змушений проводити свої дні у ліжку, граючись з вирізаними ляльками і слухаючи радіо. Мати малювала для Енді різноманітні картинки, чим прищепила сину смак до малювання. Трохи пізніше, з власного заробітку, Юлія придбала синові маленький кінопроектор, з яким він міг дивитися історії-комікси прямо на стіні у своїй кімнаті.

Ось так, в дитинстві, творчий потенціал Енді почав поволі розвиватися. З дев’яти років хлопець почав відвідувати безкоштовні курси художньої майстерності. Після закінчення школи юнак вступає до Технологічного Інституту Карнеґі на відділення малювання та дизайну. Там студент мав активну життєву позицію - відвідував вечірки, симфонічні оркестри, цікавився балетом

.

Творчість митця є постмодерною, нестримною, вільною.

"Голий король", мода і кіноплівка

У чому секрет творчості Воргола? Чому досі ці нібито прості картини є відомими на весь світ? Його творчість: смілива, епатажна, ловить момент, містить нашарування, андеграундна, тривимірна, створена у стилі кіноплівки. Є така теорія: намалюй щось божевільне, незрозуміле і станеш відомим. Це принцип "голого короля", коли ніхто не розуміє підтексту, "месиджу", що закладений у твір. І через нерозуміння це вважається високим, неймовірним, шедевральним. Це характерно для "Чорного квадрату" Малевича. Але творчості Воргола цей принцип не стосується.

Енді жив модою, поп-культурою і кіно. Ще в юності художник створював ескізи футуристичних, дуже яскравих туфель з підборами. Це були дизайнерські задуми. Головною родзинкою були вигнуті лінії, за якими власне поціновувачі і пізнавали "стиль Воргола" в дизайні. Мода була його пристрастю. Можливо навіть реальність навколо художник сприймав через підсвідомі скельця модних окулярів. Він був гомосексуалістом і не приховував цього. Відтак, розібратися у модних тенденціях було легше. Це було закладено у його хромосах, у душі.

Кіномистецтво також складало важливу грань його сутності. Кіноплівка стала засобом осягнення світу, розумінням дійсності. Енді тримав руку "на пульсі" життя. Про це говорять його картини: "Електричний стілець", "Расистські заворушення", "Суп Кенс" та багато інших картин, які відображали злободенну реальність. Він подавав фотографії подій у незвичних поєднаннях кольорів, зі стертими лініями. Не так, як бачили це всі. Художник ніби фіксує нашу увагу, змушує задуматися над явищами повсякденності ретельніше, спробувати зрозуміти їх по-іншому. І можливо вжахнутися. Електричний стілець, расова нетерпимість, напівфабрикати - все було характерно для тогочасного американського суспільства. І пересічні люди на це вже особливо не зважали, їх турубувало власне життя, власні проблеми. Енді апелював до серця кожного і розпізнати його "месидж" було нескладно. Він створював масове і елітарне мистецтво водночас.

Чесні і "розфарбовані"поп-зірки

Та все-таки найвідомішими картинами Енді є портрети поп-зірок виконані у його звичній техніці "розфарбовування фото". Найбільш відомими із цієї серії є зображення Мерлін Монро та Елвіса Преслі. Художник ніби заглядає у душу тих людей, яких зображує. І якщо уважно придивитися, то можна відчути усю трагедійність постаті Мерлін Монро. Яскраво розмальована, з рожевим обличчям, вона виглядає нещасною. Правда захована в очах. Вони дивляться з-під вій якось знічено, розгублено. Можливо, Мерлін так і не знайшла сенсу життя. А ота пудра, надмірна фарба на обличчі - лише маска, за якою прихована справжня сутність зірки, котру ніхто не хотів бачити. Те ж саме із зображенням Елвіса. Воно виконане у більш похмурих тонах, у сірих. Часто зображення наполовину стерте. Співак наставив на глядача пістолет, його обличчя скривлене. Можливо, Елвіс хоче захиститися?

15 кадрів "живого" портрету

Не дивно, що з таким сприйняттям світу художник створював і кіно. І це кіно також вражало світ! Наприклад, портрети людей. Енді упродовж трьох хвилин знімав нерухому людину, а потім монтував таким чином, аби на секунду припадало 15 кадрів. Зображення виходило сповільнене, якесь ірреальне. Таким чином людину можна було зрозуміти, це були "живі" портрети. Або ж одноманітний кадр упродовж 8 годин. Тут було все: колір, рух хмар, простір, навіть літак пролітав. Але камера не рухалася. Ми просто спостерігали за шматочком світу, як конкретно у цьому місці займається ранок, минає день, огортають сутінки. Це були чари реальності. Не всім вдалося зрозуміти це кіно, цей справжній арт-хаус. Але тепер, Енді порівнюють з імпресіоністами. Колись Моне так само "грався з кольором", коли писав фасад Руанського Собору. Він писав споруду в різні періоди дня. І щоразу картина виходила різна.

Енді Воргол не просто митець, він сам - мистецтво. Він не боявся експериментів, божевільних задумів, не боявся показати себе світу. Художник не просто є втіленням постмодерну, він дуже багато зробив для розвитку цього напрямку. І нехай хтось каже, що його творчість ненормальна, аморальна, нецікава. Але той хто не боїться ламати стереотипи, закладати новий фундамент мистецтва, зазвичай і залишається у пам’яті поколінь. Стандартне, шаблонне, правильне - не є мистецтвом, це просто сурогат, який нав’язував нам соцреалізм. Немає граней людському потенціалу, адже всі ми черпаємо натхнення з неозорих глибин космосу, якими власне і пов’язані. "Колективне несвідоме" є в кожному з нас, але не кожен може повною мірою почути цей голос.

Паралельно з експериментами з любительським кіно Воргол створює і продюсує першу альтернативну рок-групу - The Velvet Underground. Він також виступив дизайнером обкладинок ряду концептуальних альбомів, наприклад, "Sticky Fingers" групи The Rolling Stones. Навколо Воргола склалася особлива субкультура молоді, одна з учасниць якої - феміністка Валері Соланас - в 1968 р. вистрілила в "учителя", важко поранивши його. Уорхол дивом залишився живий.

Хоча тоді життя Воргола вдалося врятувати, протягом двох подальших років він залишався інвалідом.Помер "король поп-арту" звичайною смертю від серцевого нападу 1987 року у віці 58 років. 

Коли адвокати й друзі ввійшли в його помешкання, яке він усе життя захищав він сторонніх очей, вони були приголомшені. Ніякого "сучасного мистецтва", ніякої масової культури – шедеври живопису, фігурки з чорного дерева, діаманти, флакони з дорогими парфумами, безліч сувенірів, частина з яких залишилася нерозпакованою. І гроші - Енді не довіряв фінансистам і, як і його предки-селяни, зберігав гроші в банках... з-під печива.

Брати перевезли тіло художника до Пітсбургу для поховання в Українській Греко-Католицькій церкві Св. Духу.