Завдяки старанням Бориса Возницького у 2012 році Україна змогла представити в Луврі колекцію барокових скульптур Пінзеля, і завдяки йому туристи мають змогу гуляти виставковими залами трьох замків.
Розпоряджаючись фантастичними багатствами, український мистецтвознавець при цьому ніколи не мав власної колекції, жив у хрущовці, і їздив на стареньких Жигулях без водія.
Коли він у 60-тих роках очолив Львівську галерею, в ній було 11 тисяч експонатів. І можливо цим би й обмежився, але саме в той час у країні розпочалася хвиля руйнування церков і соборів. Возницький, не питаючи ні в кого дозволу, збирав експедиції і вирушав у села.
У селі Годовиця був свідком, як піонери прямісінько у храмі розпалили багаття і зносили до нього ікони, книги та шедеври Пінзеля. Тоді вдалося врятували декілька робіт. Але часто не встигали. Якось приїхали в село, коли у вогонь летіла остання скульптура з вівтаря. Іншого разу застав групу студентів, коли та розпилювала твори Пінзеля на дрова. З 18 фігур, вдалось вихопити 5, щоправда вже без голови та рук.
В цілому зібрав 27 робіт, які після 3-х століть забуття заговорили про себе у мистецьких кола Європи.
У Жовкві врятував картину Альтамонте «Битва під Віднем» вражаючих розмірів – 8 на 8 метрів. У покинутому соборі шматки практично знищеного полотна служили мішенню, у яку місцеві хлопці стріляли із рогаток.
Під час експедицій постійно ночували в полі, біля копиць сіна чи скирт пшениці. Жартівливо називали їх «готелями Возницького». В таких умовах всього за чверть століття вдалось наповнити музейні фонди 30 тисячами експонатів, які зараз оцінені приблизно у сімнадцять мільярдів євро.
У відпустки не ходив з 70-х років. Не мав часу. І ще у 86 років тримав під жорстким контролем музейні скарби.
Зараз у Львівської картинної галереї 17 філій і 60 тисяч експонатів.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
