Тарас Петриненко: «Мене збаламутили «Бітли» – у цій стихії я і досі»

У пісень Тараса Петриненка — не тексти, а поезія. Яка, проте, пручається читанню: навіть подумки одразу співається, і лише Тарасовим тембром. Бо ці пісні — із триєдності мелодії, слів та голосу одного творця.

«Зорепадом летять роки»… «Чи можеш ти вибирати, від чого тобі вмирати — од відчаю чи без скоринки на голім столі»… «І так цієї ночі молитви серце хоче, і пригорнути хоче до себе білий світ»… «Ще, може, нашими серцями розпалим тисячі сердець»… «Боже, Україну збережи»…

Тарас співає про те, що проймає душу слухача, як у найсокровенніші миті життя. І так, що тоді наша планета, яка у Всесвіті наче м’ячик, підступає до горла клубочком, її океани вміщуються в сльозі, а рідна Україна — у погляді мами, для когось уже космічному…

Тарас Петриненко народився 10 березня 1953 року. Батьки, називаючи сина цим ім’ям (бо народився в день Тараса, що в перекладі означає “бунтівник”), неначе прирікли його на вічні випробування, бо самі були такими – українськими громадянами, патріотами. Тарас з раннього дитинства відчув на собі “переваги” імперського соціалізму, коли його батькам, відомим в Україні людям, інтелігентам, дорікали тим, що їхній син носив таке ім’я і розмовляв “нє русскім язиком”.

Свій шлях на саму вершину української естради Тарас Петриненко починав, як і більшість його ровесників, з танцмайданчика, де на початку 1969 року заспівав ансамбль «Еней», складений з учнів спеціальної музичної школи ім. Лисенка. В ньому Тарас грав на клавішних та співав. Через рік «Еней» дебютував на телебаченні і майже два роки був безперечним лідером української рок-музики.

У кінці 1971 року Петриненко створив новий ВІА «Дзвони», та через три роки знову об’єднався з друзями з «Енея». Новостворений ВІА «Візерунки шляхів», довантаживши лірику «Дзвонів» (вірніше Петриненка) та фолк-рок «Енея», патріотикою членів спілки композиторів, на початку 1975 року записали на «Мелодії» на платівку-гігант.

Відразу ж ансамбль запросили до Укрконцерту, де під вивіскою «Гроно» він проіснував майже рік. Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитою «Мрією», та після того, як їм заборонили виконувати власні пісні (зокрема такий шедевр як «Пісня про пісню»), він певний час виступав у складі ВІА “Чарівні гітари”, а потім переїхав до Росії. З 1982 року Петриненко в тульському ансамблі «Красные маки», який на той час складався виключно з українських музикантів. З «Маками» він записав свої перші російськомовні хіти – «Погасшие звезды», «Перелетная птица», «Я скоро вернусь», та згодом повернувся в Україну. В 1986 році Петриненко разом з гітаристом Ігорем Шабловським та співачкою Тетяною Горобець відроджує «Гроно».

Спочатку репертуар дублював «Маки», та з’явилися «Україна», «Пісня про пісню», і досить швидко Петриненко став лідером української пісні. Дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза» альбом 1989 року «Я професійний раб», здається, зовсім не мав вад. Цікаво, що всі вважали «Гроно» поп-гуртом, хоч весь альбом аранжовано в стилі прогресив-рок. В 1991 році Петриненко почав запис для «Аудіо України» альбому «Господи, помилуй нас», який був завершений лише через два роки. Причиною тому розвал гурту «Гроно» – одного разу акомпануючі музиканти просто не повернулися із зарубіжних гастролів. Та це не відбилося на якості альбому – за підсумками 1993 року він визнаний кращим в Україні.

У 1995 році метр нашої поп-музики мабуть вирішив спочити і несподівано став телеведучим – він деякий час вів на центральному телебаченні програму «Колискова для дорослих». Влітку 1997 року на «Таврійських іграх-VI» Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». В кінці року фірма «Нова Рекордс» випустила третій сольний альбом Петриненка «Любов моя». В 1999 році за особливий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки, солісту-вокалісту концертно-творчої організації «Київщина» Тарасу Петриненку присвоєне звання Народного артиста України; одночасно звання Заслуженої артистки України присвоєне його напарниці Тетяні Горобець. В 2003 році лейбл “Атлантик” причислив Тараса Петриненка до когорти рок-музикантів і видав збірник його пісень в серіїї «Рок-легенди України».

Восени 2004 року Тарас Петриненко брав активну участь у Помаранчевій революції, де на Майдані Незалежності неодноразово виконував свої пісні.

На музиці Тараса Петриненка виросло уже не одне покоління, а його пісні набули слави народних хітів. За більш як 40-річну творчу діяльність здається, досяг всього. Його люблять і боготворять і в Україні, і за її межами. За одну пісню “Україно” вже можна вшановувати його всілякими можливими й неможливими почестями. Але українська патріотична особистість Тараса Петриненка прагне понад усе лише одного — щоб нарешті українська культура, музика, пісня здобули гідне місце насамперед у своїй державі.

Тарас Петриненко, якби захотів, то давно вже співав би в Росії, а може, в Америці. З його голосом діапазону в 4 октави, з його унікальним талантом поета, композитора, музиканта неважко було б влаштуватись у житті, обзавестись охороною й престижним авто, жити шикарно й весело. Але тоді це вже не був би Тарас Петриненко.

Де б Петриненко не бував з концертами, завжди наголошує, закликає, волає про те, що допомогти українцям стати гідними свого славного минулого, багатовікових культурних надбань і традицій можуть самі українці, тобто, кожен з нас, якщо ми об’єднаємося. Недаремно цього бояться наші вороги.

Тарас Петриненко продовжує боротьбу. За Україну, за її народ. Приєднуймося до нього!

https://www.youtube.com/watch?v=_oddJr8ZSO8   (Україна)

https://www.youtube.com/watch?v=nj-E23lD9P4   (Господи, помилуй нас)

https://www.youtube.com/watch?v=CsMmET7mG7Q (Там за обрієм)

https://www.youtube.com/watch?v=5-Tbg1WUFrU   (Останні теплі дні)

https://www.youtube.com/watch?v=qQ250OhPqIQ  (Зорепадом летять роки)

https://www.youtube.com/watch?v=TlXj3ieIgwc  (Світлячок в долонях)

https://www.youtube.com/watch?v=3hXttpOc0_s  (Ми не закінчили розмову)