Нобелівську премію з літератури отримала авторка з Білорусі Світлана Алексієвич. 67-річна Алексієвич - лауреат багатьох літературних премій: премії "Тріумф", премії Ремарка, Національної премії критики та багатьох інших. Серед її творів книги "У війни не жіноче обличчя" (1985), "Чорнобильська молитва" (1997), "Час секонд хенд" (2013).
Письменниця народилася в Станіславі (Івано-Франківську). Пізніше її родина переїхала до Білорусі.
В інтерв’ю журналістові «Радіо Польща» Євгенію Клімакіну Алексієвич розповіла про свої дитячі спогади.
Світлана Алексієвич: …з дитинства пам’ятаю як бабуся розповідала про Голодомори, як не любила мого батька-москаля.
Євгеній Клімакін: Бабуся була українкою?
СА: Так. Там завжди була нелюбов. Вона була на всіх рівнях. Адже чому не було великого партизанського руху на Україні? Тому що всі тихо підтримували бандерівців. І навіть після війни, коли я слухала розповіді про селян… Бабуся мене маленьку тягне на поле, вони там збирають ці буряки… І їм копійки платили. За все літо роботи два мішки чогось привезуть — і все. Так що не було за що любити.
ЄК: В одному з інтерв’ю ви сказали, що бандерівці вас врятували від смерті…
СА: Я мала на увазі, що в Західній Україні, в Івано-Франківську, мій батько був військовим. Він був, слава Богу, в льотній частині і не мав стосунку до ніяких каральних операцій. А тато мій пішов на фронт з другого курсу факультету журналістики. Він розповідав як бандерівці були жорстокі, як радянські солдати були жорстокі.
І дружинам радянських солдатів нічого не продавали на базарах. Тим більше, офіцерам у формі. Я була маленька, трохи більше рочку, вмирала від рахіту. У нас нічого не було — ні масла — нічого.
Там був жіночий монастир, і друзі мого батька перекинули його через стіну. Він прийшов до настоятельниці, став на коліна і сказав: "Ти можеш мене вбити, але дитина помирає… І є ж Бог, Бог же єдиний для нас всіх".
Монахиня спочатку хотіла його вигнати, але щось її зупинило. Настоятельниця довго мовчала, а потім сказала: "Щоб я тебе не бачила, а дружина нехай приходить. Поки дитина хвора, ми будемо давати їй півлітра молока на день. І мати, і батько кажуть, що я померла б без цього, навіть сумніву немає".
Письменниця також заявила, що любить гуманітарний російський світ, але не любить "русский мир" політиків.
"Я думаю, ніхто не любить правду. Я кажу те, що думаю. Я люблю російський народ, я люблю білоруський народ, мої родичі з боку батька були білоруси, мій улюблений дідусь... Тож я відчуваю, що це моя батьківщина, моя земля. Водночас моя бабуся, моя мати – українки. Я дуже люблю Україну. І коли я недавно була на Майдані і бачила фотографії "Небесної сотні", я стояла і плакала. Це теж моя земля. Важко бути чесною людиною в наш час. І треба не піддаватися цьому угодовству, на яке тоталітарна влада завжди розраховує".
«Я хотіла б вірити, що не вдасться російському середньовіччю, яке сьогодні почалося, затягнути українців у старі часи»
На питання про те, як вона витратить нобелівську премію, письменниця сказала, що за премії вона купує свободу. "Я пишу книги дуже довго, і на це потрібні гроші, їздити, друкувати. Тепер же я зможу спокійно працювати, не думаючи, як заробити гроші".
Президент України Петро Порошенко привітав цьогорічну нобелівську лауреатку з літератури Світлану Алексієвич.
Про це він написав у Facebook.
"Нобелівську премію з літератури отримала Світлана Алексієвич, родом з Івано-Франківська. Де б ми не були, якою б мовою не говорили і не писали - ми завжди залишаємось українцями! Вітаю!" - зазначив глава держави.
https://www.youtube.com/watch?v=GsNcnJ6x7h0
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
