Ми поспілкувалися з шістьма представницями феміністичного руху Львова та дізналися, що їх турбує та обурює, як вони сприймають світ і на яке місце претендують у ньому.
Шестеро цих дівчат – лише частина феміністичного руху Львова. Кожна з них ділиться своїм розуміння рівності й розповідає про власні досвід та сприйняття світу, у якому співіснують чоловіки й жінки. Коли їм закидають, що фемінізм – це пережиток минулого і боротися вже немає за що, вони наголошують: проблеми є і їх треба вирішувати.
Анна Хвиль про сучасну нерівність між чоловіком та жінкою
Особисто для мене, фемінізм – не лише захист прав жінок. Цей рух тісно перетинається із загальними поняттями: підтримка й солідарність.
Будь-які нововведення часто сприймаються з негативом. Це стосується й фемінізму. Консервативна частина суспільства ставиться до руху упереджено. Звісно, часи змінюються. Уже минули ті віки, коли жінкам заборонялося відвідувати університети або читати книги. Однак і зараз ми спостерігаємо сучасні абсурдні речі, які треба долати.
У суспільстві укорінилося переконання, що жінка має більше доглядати за дитиною, аніж чоловік. Після розлучення батьків дитина зазвичай лишається з матір’ю. Опираються тут на біологічну складову – материнський інстинкт. Не зрозуміло, чому саме жінка повинна у більшій мірі відповідати за спільну дитину?
Ще одна проблема: різниця в оплаті праці. На одній і тій же посаді чоловік і жінка отримуватимуть різну зарплатню. До того ж в Україні відслідковується закономірність, що більшість керівних посад належать чоловікам. Виховательки садочків, учительки, завучі та директори шкіл – це переважно жінки. Однак, якщо переглянути списки ректорів університетів та членів Академії наук, майже всі у цих переліках – чоловіки. Виправдання, що жінка не може займати керівні посади, бо вона за природою емоційна, – абсурдне. Це те ж саме, коли в Середньовіччі жінці забороняли читати книги, бо вірили, що вона після цього стане безплідною.
Галина Герасим про зміну сприйняття фемінізму та більш дружній до жінок Львів
Жінкам набридло слухати про те, що їхнє місце – кухня, церква і діти. Ми можемо набагато більше. Жінки почали з самоосвіти, а тепер помалу переходять до створення різноманітних ініціатив. Я помічаю дуже позитивні зрушення впродовж останніх десяти років: коли ще сім-вісім років тому ти казала «я феміністка», то можна було побачити, як крутять пальцем біля скроні.
Нині у колах моїх однолітків це вже цілком нормально. Навіть люди, які не погоджуються з основними ідеями феміністичного руху, здатні підтримати цивілізовану дискусію, а не кидатись доводити, що ти повинна замовкнути і йти варити борщ. Ми дочекались, що словосполучення «гендерна рівність» лякає людей все менше. Зараз часто кажуть: «та хіба в вас є проблеми, всі ж рівні перед законом?» – і дуже дивуються, коли вказуєш на дискримінаційні пункти в законодавстві.
Нині, наприклад, дуже глорифікують Надію Савченко і спекулюють, мовляв: ось, подивіться, настала гендерна рівність! Однак мало хто зважає на те, як тяжко цій жінці давався шлях у професію. Чому? Бо вона жінка. Яка ж тут гендерна рівність, якщо їй для того, щоб отримати кваліфікацію, довелось подолати в десятки разів більше перешкод, аніж її колегам-чоловікам?
Щодо фемінізму саме у Львові, то, завдяки поінформованості та багатьом ініціативам, наше місто стає більш дружнім до жінок. Дівчата стають сміливішими, цінують себе і вже не бояться говорити про свої проблеми й вирішувати їх.
Анна Шибирин про основні проблеми фемінізму у нашому місті
Я не мала нагоди бачити у Львові щось, що можна було б назвати феміністичним рухом. Більшість жінок, із якими спілкуюся, у чомусь поводять себе феміністично, хоч і не називають себе феміністками, а деякі взагалі відхрещуються від цього, як від холери.
Дехто має негативні стереотипи щодо самого слова «фемінізм». Інколи ці люди починають агресивно з’ясовувати, навіщо взагалі це потрібно. Тішить, що ця тема цікавить багатьох. Однак часом здається, що ми не маємо банальної культури спілкування і ведення дискусій.
Основна проблема фемінізму у Львові – необізнаність у тому, що таке гендер. Це треба вивчати в школах, жоден потужний феміністичний рух цьому не зарадить. Якщо говорити про інституційну підтримку, то фемінізм має пов’язуватись із розвитком демократії та соціальної рівності. Тобто якщо якась організація наголошує на власних демократичних порядках, то вирішення гендерних проблем має бути одним із її завдань. Зараз це питання обходять.
Смішно, що у Львові більше думають про права велосипедистів, ніж про права матерів, які теж користуються колісним транспортом – дитячими візками. Є навіть такий слоган: «Більше велодоріжок – більше демократії». Має бути також: «Більше фемінізму – більше демократії». Нещодавно натрапила на один дискримінаційний приклад у Львові. На вході до фірмового магазину шкарпеток висіла табличка, де перелічувались заборони на вхід: не можна на роликах, із собакою, із напоєм, із морозивом... і з дитячим візком. Із часом її заліпили. На щастя. Але це дуже показова ситуація.
Зоряна Козачок про своє розуміння фемінізму та відсутність єдності
Будь-яка адекватна жінка з вищою освітою, яка має в гардеробі джинси, – феміністка. Звичайно, це жарт. Проте, якби не фемінізм, ми б на це не мали права. Якщо ти звешся феміністкою, то не накликаєш на себе прокляття «безшлюбності», не перестаєш носити сукні, автоматично не ненавидиш усіх маленьких дітей і не вариш отруйний борщ. Ти всього лише хочеш мати людські права. Чи жінки не люди? Нині далеко не всі вони мають ті ж права, що й чоловіки. Узяти хоча б освіту. До прикладу, в університеті імені Карпенка-Карого при вступі на акторський факультет існують різні квоти для дівчат і хлопців. Здогадайтесь: хто займає більше державних місць?
Фемінізм – свобода бути такою, як тобі самій подобається. Сучасне суспільство потребує реалізації феміністичних ідей. Хоча, я переконана, користь вони принесуть не лише жінкам.
Головна проблема феміністичного руху будь-де – відсутність єдності. Ми так звикли сприймати одна одну як конкуренток, що забули: всі ми – сестри. Часто представниці радикального «кольорового» фемінізму не сприймають тверджень від своїх «поміркованих» колег. І навпаки. Маємо вчитися бути солідарними.
Надія Чушак про нетерпимість Львова та «Феміністичну майстерню»
Для мене фемінізму, як цілісного явища, не існує. Це радше набір ідей та практик, що допомагають нам зауважити, окреслити й почати боротися проти гендерних нерівностей, стереотипів, дискримінації. Фемінізм є лише частиною боротьби за більш справедливий і толерантний світ. Він тісно пов'язаний із рухом проти гомофобії, ксенофобії, расизму, капіталізму, утискання прав людей із інвалідністю тощо.
Львів, попри свій офіційний лозунг «відкритий для світу», насправді досить нетерпимий до інакшості. Це зараз можна побачити на прикладі ставлення до вимушених переселенців, зокрема дебатів навколо створення духовної споруди для кримських татар. «Ну і до чого тут фемінізм?» – може подумати дехто. Але таке небажання сприйняти Іншого породжене саме панівним у Львові християнсько-націоналістичним світоглядом, який не може погодитися не лише на сусідство з мечеттю, а й на рівний статус і права жінок.
У Львові, на щастя, зараз можна спостерігати неабиякий інтерес до фемінізму, особливо серед молодих мешканок та мешканців міста. Нещодавно ми заснували ініціативу під назвою «Феміністична майстерня». Основна мета – досягнути більш справедливого, розмаїтого, інклюзивного та гендерно чутливого світу. Ми намагаємося об'єднати навколо себе спільноту молодих людей, яким небайдужі ідеї фемінізму. Регулярно організовуємо лекції, обговорення, кінопокази, адже всі упередження та стереотипи формуються через брак знань. Сподіваюся, діяльність нашої майстерні збільшить розуміння засадничих принципів фемінізму та допоможе зробити Львів дійсно відкритим, демократичним й толерантним середовищем.
Лілія Тулупенко про перспективи та організацію жіночого активізму
На мою думку, практика гендерної рівності у Львові вкрай необхідна, адже допоможе дівчатам та жінкам реалізуватися у різних сферах суспільного життя. Безперечно, варто ознайомлюватися з європейським досвідом та практиками іноземних феміністичних організацій.
Жіночий активізм мотивуватиме до прийняття самостійних рішень. Якісні зсуви у гендерній свідомості можна досягнути у випадку, коли феміністичні ініціативи лобіюватимуться в органах місцевого самоврядування. Це допомогло б підвищити видимість жінок у публічному просторі, привернути увагу громадськості до жіночих проблем та докладати спільні зусилля задля їх розв’язання.
Також хороший результат має дати співпраця та кооперація між уже існуючими організаціями (як от Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи») чи нещодавно створеними активістськими угрупуваннями (наприклад, «Феміністична майстерня»).
Жіночі спільноти, які у майбутньому можуть розвинутися у цілком самостійні групи політичного інтересу, вже сьогодні прагнуть торувати власними стежками свободи. Проте мені складно уявити розвиток львівського феміністичного руху в якості окремої політичної партії чи соціальної структури з жорсткою ієрархією. Однак, переконана, Львів має великі перспективи у засвоєнні, розширенні та нарощуванні феміністичних ідей.
Спілкувалась Юлія Сабадишина
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
