«Моя 89-річна німецька подруга працює на... трьох роботах»

Ратнівчанка Лідія Сахарук давно на пенсії. Багато літ пропрацювала в соцзабезі, потім 15 років очолювала місцеву ветеранську організацію. А ще вона частенько в Німеччину їздить. Там, у місті Біберах, живе і працює її дочка. Тож Лідія Пилипівна не тільки з онучкою няньчиться, а й цікавиться тамтешнім життям і знайомиться з новими людьми. Майно заповіли прийомним синам, а не рідним дочкам

Лідія Пилипівна зізнається, що устрій життя в Німеччині їй подобається. Скрізь ідеальний порядок, люди привітні. Каже, навіть у машині будуть проїжджати і то обов’язково кивнуть головою – в знак пошани до літньої жінки. Прокидаються німці дуже рано. На роботу йдуть на сьому, максимум восьму ранку. І ще встигають двір прибрати перед роботою: восени підмітають листя, взимку відкидають сніг. Там усе серйозно – за неприбраний двір та тротуар біля будинку можуть штраф виписати. А раптом ще й хтось посковзнеться та щось собі зламає – то лікарняний буде йому виплачувати той господар будинку, біля якого сталося нещастя.

– Маю вже собі подругу, фрау Хьош Хельга, – розказує Лідія Пилипівна. – Вона живе по сусідству з моєю донькою, якось сама підійшла, стала балакати. Я німецьку в школі вчила, тож більш-менш можу порозумітися. В Хельги дуже цікава родинна історія. Народилась у багатодітній сім’ї. Їх у тата й мами було аж 12, і всі дівчата! Двоє ще малими померли, і батьки через якийсь час взяли на виховання стільки ж прийомних хлопчиків. Пролетіли роки, всі повиростали і роз’їхалися. До матері з батьком навідувались у свята, як загалом і годиться в Німеччині. Яким же було здивування всіх, коли дізналися, що батьки перед смертю відписали все своє майно і будинок двом прийомним синам, а не рідним дочкам! У родині після того зчинився великий скандал. Хоча всі діти жили нормально, мали свої сім’ї та будинки. Наприклад, у тієї ж Хельги двоповерховий добротний маєток, гараж на дві машини, великий гарний сад, але і вона не зрозуміла батьківського рішення.

Бабуся прибирає у дідусів за десять євро в годину

– Хельга була заміжня, у них з чоловіком народилося четверо дочок, – продовжує розказувати Лідія Пилипівна. – І вони теж узяли на виховання прийомного сина! У 40 вона овдовіла і з того часу отримує чоловікову пенсію. І от що найцікавіше, тепер цей прийомний син її найчастіше провідує. Зараз Хельзі 89 років, але вона нічогенько ще так почувається. Навіть на трьох роботах встигає працювати…

– Ох, нічого собі! – не стримавшись, сплескую з подиву руками. – У 89?!

Лідія Пилипівна посміхається і ствердно киває головою – саме так. Пояснює:

– У Хельги не дуже велика пенсія, а вона хоче жити не гірше, як колись. Тож ще минулого року мала трьох «підопічних» дідусів, до яких ходила господарювати: прибрати, посуд у посудомийну машину поскладати (у них руками вже майже ніхто не миє) та іноді щось приготувати. За кожну відпрацьовану годину отримує 10 євро.

Була вражена Лідія Пилипівна і тим, наскільки просто відпочивають німці-пенсіонери. Мовляв, їй ця тема цікава, адже вона була головою ветеранської організації і згадувала, з яким скрипом їй доводилося шукати спонсорів, організовувати поїздки і вмовляти людей. У Німеччині ніхто не шукає спонсорів. Раз у місяць від місцевого костьолу організовуються екскурсії: в театри, старовинні храми… Поїздка не безкоштовна: частину оплачує пенсіонер (5 євро), частину, на автобус (15 євро), – міська рада. Екскурсовода надає церква. Ці колективні мандри дуже популярні у німецьких пенсіонерів, вони залюбки їздять.

Німкеня зберігає вишиванку від українок-бранок

– Якось Хельга мене запросила на одну з таких поїздок, – розказує Лідія Пилипівна. – Ми їздили за 60 кілометрів у церкву Святого Базиліка. За їхньою традицією, по дорозі назад уся компанія зупиняється обідати у якомусь кафе. Кожен замовляє, що хоче, і сам за себе платить. Мене здивували дві 90-річні бабусі, які, крім їжі, замовили собі ще й шнапс і весело його попивали. Ми сиділи години зо три, сміялися, балакали, а потім увесь автобус співав народні німецькі пісні. Мені дуже сподобалося!

Допитуюсь у Лідії Пилипівни, чи знають її фрау Україну, нашу культуру, страви?

– До Майдану німці не дуже-то і розуміли, де та Україна, – каже Лідія Пилипівна. – А от Хельга знала. Виявилося, що під час війни у їхній батьківській садибі працювали бранки-дівчата з України. Вони навіть залишили господарям у подарунок вишиванку, яку і досі зберігає Хельга. Правда, вона абсолютно не пам’ятає ані їхніх імен, ані того, звідки саме вони були. А ще я привозила з України подрузі картоплю (на розсаду) і навчила її квасити капусту. Чомусь там ця страва не відома. Я спочатку дала спробувати своєї, а вже тоді організувала майстер-клас із шаткування. Хельга покликала знайомих, і вони під олівець усе чемно записали. Зате потім їли і вигукували: «О, зер гуд, зер гуд!»

Мирослава КОСЬМІНА