Троянда

Німецький поет Рільке якийсь час жив у Парижі. Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. 

На розі цієї вулиці сиділа вже старша жінка і просила милостиню у перехожих - завжди на тому самому місці, нерухомо, як статуя, з простягнутою рукою й опущеними до землі очима. 

Рільке ніколи не давав їй милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш. 

Якось француженка спитала поета: 

- Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідолашній? 

- Ми мали б їй дати щось для серця, а не лише для рук, - відповів той. 

Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що лиш почала розпускатися, і дав її убогій жінці.

Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета і, жестом затримавши його, з зусиллям підвелася, схопила його за руку й поцілувала її... І пішла, притискаючи троянду до грудей. 

Цілий тиждень ніхто її не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці - мовчазна, нерухома, як і раніше. 

- Чим вона жила всі ці дні? - спитала молода француженка. 

- Трояндою, - відповів поет.