До 70-літняього ювілею народний артист Валерій Маренич заслуговує того, щоб йому присвоїли звання Героя України.
Про це на своїй сторінці у Facebook написав журналіст Михайло Маслій.
Він нагадав, як радянська пропаганда свідомо знищувала тріо Мареничів, забороняючи їм виступати та розповсюджуючи неправду про те, що артисти нібито виїхали до Канади.
Сам Валерій Маренич, як пише Михайло Маслій, зізнається: «Наш президент і міністр культури й досі думають, що Маренич в Канаді. А я завжди був і залишуся свідомим українцем, який ніколи не зрадив і не зрадить рідної землі та рідної пісні. Живу та працюю в рідному Луцьку!».
Журналіст зазначає, що тиша запала навколо тріо Мареничів на початку 1980-х. Вони щезли з афіш, з телеекранів. «Мареничі виїхали…», «Вони вже у Канаді»,– говорили люди на роботі та вдома, у транспорті й в офіційних установах. Їх вважали зрадниками.
14 грудня (насправді, а 1 січня – за паспортом) легенді рідної пісні сповнюється 70!
Перше українське вокальне естрадне тріо Мареничів – три різні людини, але долі у них злилися, як і голоси. «Корінний волинянин» (як вважають досі) Валерій народився у Кривому Розі. Й дотепер мільйонам українців видається, що Антоніна та Світлана – щирі українки. Настільки величезний їхній внесок у національну пісню і настільки бездоганна мова.
Навіть не віриться, що сестри Сухорукови народилися в російській глибинці, в Самарі (тодішній Куйбишев). На початку 1970-х не було такої оселі, де б не звучали надзвичайно популярні «Місяць і зіроньки», «Маки червоні», «Тиша навкруги», «Ой під вишнею…», «Посилала мене мати», «Чом ти не прийшов?». Простий люд слухав мелодійні народні пісні в сучасному естрадному аранжуванні та показував пальцем у телевізор – гадав, хто кому з тріо ким доводиться.
«Знавці» розповідали більше: усі троє – галичани, що це брат і дві сестри. Найцікавіше, що пісні про кохання принесли тріо всенародну незрадливу любов. Волиняни (тріо було у складі Волинської обласної філармонії) неодмінно виступали лише у національних вишиванках і пропагували національне високопрофесійне мистецтво, яке ніяк не вписувалося у світлі рамки будівників комунізму.
У 1980-му Мареничі відмовилися співати спочатку перед представниками Національних олімпійських комітетів у Москві, а згодом – в офіційному концерті до Дня колгоспника. Спалахнув скандал – історія непокори потрапила в газети. З Міністерства культури УРСР надійшов наказ із забороною Мареничам виступати за межами Волинської області. «Доброзичливці» розмагнітили свіжознятий фільм, припинили трансляцію їхніх записів на радіо та телебаченні. В один момент радянська пропаганда ледь не зі швидкістю звуку поширила чутки, що Мареничі «зрадили країну і подалися в буржуазну Канаду». І це спрацювало. Тиша навкруги надовго запала навколо їхнього імені.
«Свідоме знищення тріо Мареничів – підступний та гріховний злочин радянської влади: так вбивалася українська культура, мова, пісня. Зроблене, народжене та створене Валерієм Мареничем заслуговує найвищої державної відзнаки – Героя України. Чи такою буде історична справедливість до ювілею митця – поживемо-побачимо», – підкреслив Михайло Маслій.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
