Різдво

Дві тисячі років тому перед новонародженою Дитиною з німим здивуванням схилилися юна Марія, сивоволосий Йосип і бідні пастухи. Вони побачили в Ньому світло Любові, схованої раніш від людей. Світло Любові опромінило початок нової ери. ukraine.ui.ua Свято Різдва — найкрасивіше зимове свято. Православною Церквою воно відзначається 7 січня за новим стилем. Це свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею.  Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу. Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєма прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті. На небі засяяла Вифлеємська зірка, орієнтуючись на неї, до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли троє мудреців й принесли Богу подарунки: золото, ладан і смирно. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме з тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Свято Різдво в Україні — традиції

Різдво — одне з найголовніших свят у році. В народі кажуть, що «на Різдво і сонце грає». Також з Різдвом пов'язують багато прикмет. Наприклад: якщо іній на деревах у перші три дні Різдва — це до врожаю хліба; якщо сніги глибокі — будуть гарні трави та хліб; якщо в цей день тепло — весна буде холодною, вночі багато зірок — багато ягід буде.  Символом вічного світу, щастя і радості, що прийшли разом із Христом, є вічнозелена прикрашена ялинка. Верх її увінчаний прекрасною зіркою — у пам'ять про Віфлеємську зірку, що вказала волхвам шлях до Христа. Гілки прикрашені різнобарвними кулями, золотою мішурою, фігурками співаючих ангелів, пастухів з маленькими баранчиками, розсічені свічами та ліхтариками, начебто нагадуючи про вогні багаття й ліхтарів, що світили для Віфлеємських пастирів у святу ніч. І через дві тисячі років різдвяні вогні світять майже в кожнім будинку. Серед зелених голок тихо передзвонюються, закликаючи свято, срібні дзвіночки, що подібні до тих, які палестинські пастухи стад надягали своїм вівцям. Щоб помножити радість свята, близькі люди кладуть під ялинку подарунки один одному, а для дітей вішають на гілки всілякі солодощі.  У деяких регіонах України існує традиція прикрашати стіл Дідухом, снопом пшениці чи вівса спеціальної форми: з чотирма ногами та великою кількістю вузлів, що символізує добробут на наступний рік. На Лемківщині і в деяких районах Львівщини виготовляли так званих «павуків», що символізують павутиння, яке, за легендою, врятувало Христову родину від Іродових воїнів. Виготовляли павуків із соломи або із тонких дерев'яних прутиків, чи з дроту, а у місцях з'єднання чіпляли квіти, свічечки або скляні ялинкові прикраси.  У старовину до Різдва підлогу в сільських хатах покривали свіжим сіном, а стіл — соломою, на яку потім стелили скатертину і ставили частування. Усе це нагадувало, що Спаситель народився не в царських чертогах, а в овечому хліву, і був покладений у ясла на солому.  Зранку 7 січня вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись із церкви люди радо віталися: 

— Христос народився! — Славіте його!  або  — З Святим Різдвом, будьте здорові! Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. В центрі стола ставиться кутя. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабанця, щоб приготувати ковбасу, холодець, сальтисон, сало, печеню — все, за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. Також подавали узвар, шулики медові з маком, різдвяний калач, млинці, запікали гусака (качку) і відкривали різноманітні соління (огірки, помідори і т.д.). Починаючи з вечора, усюди ходили христослави (колядники) з «віфлеємською зіркою». На палці закріплювалася велика зірказ золоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою співаючі різдвяні гімни обходили навколишні будинки. Такі відвідування називалися колядуванням.  Щодо колядування: колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. Де колядують вже на Святий Вечір, де — в перший день Різдва, а де — ранком другого дня свят. Колядували звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж по копійці.  Дорослі хлопці та дівчата ходили колядувати окремо. Хлопці ходять із «зіркою» та дзвоником. «Зірка» прикрашається кольоровим папером, стрічками, у середині «зірки» знаходиться образок «Народження Христа» та свічка. Ватага колядників складалася з п’яти осіб: берези, зірконоші, дзвонаря, міхоноші та запасного хлопця, який мав допомагати міхоноші. Звичайно вони колядували у хаті перед образами, після чого хлопців добре наділяли, запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.  Дівчата ходили колядувати ввечері, тому мали при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Його прив’язували до великого ціпка та тримали високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходили, а співали на дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками , горіхами, солодощами та грошима.  У Західній Україні колядували ще й чоловіки, що належали до церковного братства. Цікаво колядували легіні — гуцульські парубки, ватага яких складалася аж із двадцяти осіб: «берези», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоноші, скрипника, трембітаря, кількох танцюристів. Всі інші, що не мали певної функції, супроводжували ватагу. Попереду йшли танцюристи з сокирами на плечах. До «братків» були прив’язані дзвоники, які дзвонили при кожному русі танцюристів, і їх було чути ще здалеку. Починалася колядка обходом навколо церкви та колядою в панотця, а потім вже підходили до кожної оселі. Якщо господарі хотіли прийняти колядників, вони виходили з хати з калачем у руках та пасмом льону. До них підходив «виборець» і підносив дерев’яного хреста, щоб його поцілували. Господиня перев’язувала пасмом льону хрест, господар кидав гроші до скриньки та давав калача, після чого запрошували гостей до хати, частували їх, а колядники звеселяли родину піснями, танцями, веселими розповідями. Та попереду було ще справжнє колядування, присвячене кожному, хто був у хаті: господареві, господині, синові, дочці і навіть усьому неживому, що знаходилося тут. Після цього один з танцюристів, підстрибуючи то на одній нозі, то на другій, підходив до кожного та отримував від нього гріш. Наприкінці, тричі вклонившись усім у хаті, приспівуючи та пританцьовуючи, ватага виходила з цієї хати та йшла до іншої.  Давнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. Вертеп представляв собою невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосипом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.  Колядувати ходили і ряжені — вони в ролях розігрували різдвяне оповідання, а крім того й інші християнські сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі. До них зазвичай входили Коза, Ірод, Пастухи, Царі, Жиди і навіть Смерть. Смерть — це взагалі екстравагантний персонаж. Вночі як побачиш, то можна перестрах дістати. Всі мають маски і ніколи не впізнаєш, знайомі під ними, чи ні. А от із Жидами варто бути особливо акуратними, а то виманять у Вас всі гроші. Переходячи від хати до хати зі звісткою віфлеємських пастирів, ряжені прославляли пришестя у світ Спасителя, який показав єдиний шлях до справжнього щастя — через любов до своїх ближніх, отверз двері милосердя і співчуття.  Свято Різдва відзначається християнами насамперед справами добродійності. У цей день щедро роздавали милостиню. У кожнім будинку колядників чекали частування чи гроші. Не прийняти колядників вважалося великим гріхом. Люди заможні вважали своїм обов'язком надіслати милостиню жебракам, хворим, удовам і сиротам. Не забували навіть про тварин, адже, відповідно до переказу, у холодну ніч віл і осел зігрівали Богонемовля своїм подихом. У селах для птахів, що страждають від голоду і холоду, виставляли житній сніп. Для дітей улаштовувалися і зараз улаштовуються різдвяні ялинки, вистави, свята з роздачею подарунків.  Дуже давньою є українська народна традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя. Особливо любили Святки (Різдвяні Свята) молоденькі дівчата, бо в ці дні ворожили на заміжжя:

«Настали Святки.  Оце радість!  Ворожить вітряна младість,  Якій нічого не жаль, Перед якою життя даль  Лежить світла, неозора...»  Найпоширеніше — ворожіння із чобітком. З лівої ноги знімали чобіток і кидали його через тин. Сватів потрібно було чекати з тієї сторони, у яку вказував носок. Якщо ж чобіток падав носком до власного паркану, заміжжя цього року не чекай. Ворожіння з півнем, куркою й решетом. Курку й півня зв'язували за лапи й саджали під решето. Починалася бійка. І якщо переможцем виходив півень, командувати в домі буде чоловік, якщо курка — бути головою дружині.  Ворожіння на воску. У великий таз із водою під стародавні пісні лили розтоплений віск. По фігурах, які виходили у воді, намагалися відгадати майбутнє.