14 січня — потрійне свято: Обрізання Господнє, Василія Великого і «Щедрий вечір»

14 січня — чи не найбагатший святами день у різдвяно-новорічний період.

Славнозвісні «три празники» вшановуються і Православною Церквою, і народними традиціями. Попри історичні феномени щодо встановлення дат святкування Нового (а саме старого Нового) року, календарні розбіжності григоріанського і юліанського стилів, свято Обрізання Іісуса Христа, день пам’яті святителя Василія Великого — всі ці свята тісно пов’язані між собою, можна сказати, переплетені воєдино. І головне, що більшою чи меншою мірою їх вшановує Православна Церква.

Отже про все — своїм порядком…

Обрізання Іісуса Христа, коли Бог став чоловіком по плоті

14 січня за новим стилем Православна Церква святкує Обрізання Іісуса Христа. Це свято нагадує історичну подію, що сталася на восьмий день після народження Іісуса, згідно з законом Мойсея.

Чому цьому факту приділяється особлива увага?

По-перше, таким чином ще раз наголошується, що Бог став справжньою людиною, чоловіком по плоті, а не примарою чи безплотним духом, як вчили єретики. По-друге, обрізання для юдеїв було ознакою приналежності до богообраного народу. Тому Пресвята Діва Марія та Іосиф Обручник принесли немовля до храму, як того вимагав закон. Отже, щоб визволити підзаконних, Сам законоположник Господь стає поруч із підзаконними, адже Христос прийшов не зруйнувати Закон, а виконати його. По-третє, обрізання було прообразом Хрещення, даного людям із пришестям у світ Сина Божого.

За християнських часів обрізання тілесне замінило обрізання духовне. Про це свідчить апостол Павел, коли говорить, що у Христі ми «обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11). Новозавітне обрізання — хрещення, повинно бути обрізанням наших гріхів і вад, воно є обрізанням духовним через живе, постійне спілкування з Богом.

Звершується Літургія Василія Великого, написана самим святителем

На свято Обрізання припадає також день пам’яті Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської, вселенського вчителя Церкви (IV cт.). Виконуючи своє служіння, святитель Василь ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і велику любов. 

Святитель Василь Великий, поряд із святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна користувався особливим шануванням у віруючих християн. Частка мощей святителя Василя і понині перебуває в Почаївській Лаврі. Чесна глава святителя Василя благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця його - у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.

Особливість богослужіння полягає в тому, що звершується Літургія, написана самим святителем. Вона — перша з десяти Божественних літургій, служіння яких встановлене у певні дні року, а саме:

 •  щонеділі Великого посту, окрім Вербної;

 •  у четвер і суботу Страсної седмиці,

 •  1/14 січня (в день пам’яті Василія Великого),

 •  напередодні Різдва та Хрещення, або ж безпосередньо в день свят, якщо вони припадають на понеділок чи неділю.

Порядок, зміст та чин Літургії Василія Великого відрізняються від Літургії Іоана Златоуста більш об’ємними молитвами, тому для богослужбових піснеспівів характерна протяжна мелодика, вони сповнені ліризму, образності й побутових рис.

Молебень на новоліття, або чому ми двічі святкуємо Новий рік?

Цього ж дня звершується молебень на новоліття, витоки якого беруть свій початок у далекому 1699 році, коли за наказом Петра І відповідно до європейського літочислення святкування Нового року було перенесено на 1 січня за старим стилем (григоріанським календарем), або 14 січня за новим стилем (юліанським календарем).

Українська Православна Церква живе за юліанським календарем, тому що життя й діяння Господа нашого Іісуса Христа відбувалися в часи, коли діючим був саме юліанський календар. В його основі — так званий «літургічний» рік, який поєднує в собі свята, пости, дні поминання святих і Пасхалію, в зв’язку з чим він і став основою Православного богослужіння (після Никейського собору 325 року, коли юліанський календар був об’єднаний з Александрійською Пасхалією).

А розпочинається все на Щедрий вечір, 13 січня…

Щедрий вечір заступає 13 січня, по-народному «Маланки», (цього дня Церква вшановує пам’ять преподобної Меланії Римлянині), який під веселі щедрування переходить у «Василя» — мається на увазі вшанування дня пам’яті святителя Василія Великого.

Щедрування — традиційне народне дійство з обрядовими піснями, які прославляють релігійні свята, — давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду.

Щедрування супроводжувалось музикою, танцями, пантомімою, невеличкими ігровими постановками. Щедрівки (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.

На відміну від колядування, щедрування відчуло на собі вплив християнської Церкви. На кінець XIX століття обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.

Щедрівка увібрала в себе національний колорит, ментальні, побутові та традиційні особливості. Явище щедрування не достатньо вивчене навіть фольклористикою, його класифікують як окремий жанр святочної коляди, тому у текстах щедрівок побажання часто-густо пов’язані з прикликанням Божої допомоги на всі справи, проханням про здоров’я та добробут.

Тож зустрічайте «три свята, що прийшли в хату», славте Народженого Господа нашого Іісуса Христа і радійте дню прийдешньому!