В українській хаті не було підлоги. Долівка – зв’язок з матір’ю-землею

Як гарно писав про таку хату Олександр Довженко:

"Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі".

Довгий час свого розвитку пройшла українська хата - від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м'яти на долівці. Хата - то цілий світ українського селянина, наповнений значущими символами: Долівка зв'язувала його з Матір'ю-Землею, стіни захищали від ворога, дах - од негоди, а сволок - він нечистої сили.

Долівка

Земляна підлога, вимазана глиною; рідше – взагалі підлога. З глини були стіни, стеля, простінки, навіть підлога, яку тут називали долівкою (І.Сенченко);

Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав'ям: татарським зіллям, м'ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.

"Підлоги в хаті не було, земля також могла, на кожне свято, змащуватись "гівнічьком", а довкола попід поріг, стіни, піч підводилося сажею рівним "пасочком" в 3-4 см".

Трійця

Число «3» традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв'язку обжитого простору з Всесвітом.

- Верхній ярус житла - це зв'язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.

- Елементи середнього ярусу - стіни, двері, вікна, простінки - це проміжок між ідеалізованою небесною сферою та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі канатів спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.

- Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) - це поєднання з Матір'ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

Призьба

Призьба – зовнішня частина хати як невелике підвищення в її передній частині, не вище фундаменту чи підмурівки або дерев’яної підвалини. Її обмазували червоною глиною, яка символізувала очищувальну силу вогню. До зими на призьбу ставили загату, для утеплення стін, а в теплі пори року використовували в інших корисних цілях: сушили цибулю, часник, мак, різне зілля, виставляли посуд, а в свята або в часини відпочинку застеляли домотканними доріжками і збиралися цілою родиною для розмов про життєві та господарські справи. Спільне перебування родини на призьбі - ознака родинної злагоди. Призьбу завжди тримали в чистоті, постійно змащували глиною, дуже часто підводили червоною глиною - утворювалося кругом хати замкнене коло, що не впускало злих сил до середини.

Влітку хату старанно змащували коров'ячим послідом, розведеним водою, а взимку закладали снопами до вікон, аби в хаті було тепло. Якщо в сім'ї жили два або й три покоління, то в хатчині в запічку хтось із стареньких і жив, і спав. На сволоки клали завжди пахучі трави: васильки, капупер, материнку.

Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:

"Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно."

Українська хата, як правило, була розміщена до вулиці причілками, тому декоративно оздоблювалися і чола, де часто стріха завершувалася фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи чолові стріхи прикрашалися великими розетами - символом сонця, а також зображення птахів, квітів.

Наснились мальви, рута-м'ята І скрип криничний журавля, І смерекова отча хата, Яку давно покинув я... Дитячих літ моїх колиска, Моя порадниця свята, Вона, як доля, рідна й близька, Миліш її ніде нема. (М.Бакай)