загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

"Горіли клином кучері між ніг. Я роздягаючись до неї біг" - Павличко читав еротичні вірші і згадував УПА

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
"Горіли клином кучері між ніг. Я роздягаючись до неї біг" - Павличко читав еротичні вірші і згадував УПА

Поетичний вечір інтимної лірики провів Дмитро Павлично напередодні Дня закоханих у столичному Музеї Павла Тичини. Зала забита, слухачі стоять у проході, в дверях, сидять на підлозі. Є й літні люди, і студенти. Стіни прикрашені картинами, що зображують напівоголених жінок. gazeta.ua

"Чи багато у вас було муз?" – питає 20-річна слухачка 85-річного Дмитра Васильовича.

"Дружина була і є одна. Чи ви що маєте на увазі?" – не розуміє поет. Перед цим читав інтимну лірику.

"Ну, муз, які вас надихали на вірші", - пояснює.

"Вірш можна написати, один раз побачивши дівчину. На вокзалі, наприклад. Вона йде від тебе, і так дивиться, ніби прощається. А ви вперше зіткнулися і навіть не заговорили. Але з погляду усе зрозуміло.

ВІДЕО, ЩОБ ПЕРЕГЛЯНУТИ КЛІКНІТЬ КУРСОРОМ ПО КАРТИНЦІ:

 

Найбільше зваблюють такі, що найбільше відрізняються від жінок, що їх хочеться одразу, що вони кидаються в очі. Бо чим стриманіше, тим сильніша ця любов. Стриманіша любов є великою любов'ю", - Дмитро Васильович активно жестикулює.

 

Читає вірш:

"Спадала вниз оголена вода -

Просяяна, весела, молода,

Як дівчина, що вибігла з ріки.

Ряхтіли в сонці стегна і литки,

Сміялась плоть прозора і нага,

Біліла на губах її жага,

Горіли клином кучері між ніг.

Я роздягаючись до неї біг.

Вона приймала радісно мене,

Як дух, я входив в тіло водяне.

Вона сміялась від моїх торкань,

Просила: "Що ти робиш, перестань!"

І тілом, що лилось, як сонця плин,

Мені вбивала душу до глибин.

Натішившись, я падав на траву

І слухав її мову дзвонкову,

І чув, як сміх її під серце б'є,

Як випаровує життя моє".

ВІДЕО, ЩОБ ПЕРЕГЛЯНУТИ КЛІКНІТЬ КУРСОРОМ ПО КАРТИНЦІ:

 

Дмитро Васильович також розповів, що в юнацькі роки, з квітня по червень 1945 року, перебував у сотні УПА. Вірш про ті роки склав уже зараз. Читає з рукопису неопублікований текст.

"Моя любов не зміститься в сльозі,

В якій літає палахтливе сонце.

Не опускай же, люба, жалюзі,

Не зачиняй до вулиці віконце.

Хоч я сьогодні не прийду вночі,

Чекай мене аж до самого рання.

А завтра принеси мені ключі

До снів твоїх, моє сумне кохання.

Я буду спати з хлопцями в лісах,

Накритий смеречиною по шию,

І місяць, наче золотий бесаг,

Світитиме не нашу полонину.

Мене ти знайдеш в сотні "Спартана",

Десь біля Княждвора, в кущі калини,

І голос твій візьме собі луна,

А я візьму від тебе дві хустини.

Одною витиратиму чоло,

А другу покладу собі на груди.

В холодну ніч, як мамине тепло,

Мене оборонить від кулі і застуди", - поет не завжди може розібрати написане.

ВІДЕО, ЩОБ ПЕРЕГЛЯНУТИ КЛІКНІТЬ КУРСОРОМ ПО КАРТИНЦІ:

 

Ще одна жінка, про яку згадує Павличко, – Анастасія Корсунівська, вчителька, що викладала у нього у 8-му класі. "Я любив її", - зізнається поет і розповідає, що ця "східна жінка" відмовляла його від небезпечних зв'язків із "хлопцями з лісу"

ВІДЕО, ЩОБ ПЕРЕГЛЯНУТИ КЛІКНІТЬ КУРСОРОМ ПО КАРТИНЦІ:

 

"Вона була дочка священика, із Черкас, комуністка – голова осередку компартії в школі. У нас були заняття в другій половині дня, і вона часто лишалася в школі. То знала, що ночами я мушу іти в село Стопчатів і зустрічаюся там із бандерівцями. Не знала, що я сам був у бандерівцях. Казала: "Дмитро! Я з Чигирина, ми це вже пережили. Республіка в Холодному Яру була колись у нас, там була Україна. Із цього нічого не вийшло. Твої хлопці ходять, я знаю, бережися. Ти маєш талант. Ти не маєш загинути".

ВІДЕО, ЩОБ ПЕРЕГЛЯНУТИ КЛІКНІТЬ КУРСОРОМ ПО КАРТИНЦІ:

 

Потім приймала Дмитра в Києві, куди переїхала за чоловіком. Павличко вступав на філософський факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка – не взяли, хоч добре склав усі іспити. Тоді було розпорядження абітурієнтів із західних областей, Львівської та Івано-Франківської, не приймати. Отримав переведення до Львівського університету. В Україні тоді панував голод, багато людей рятувалися від нього на Західній Україні, на потяг до Львова сісти було неможливо – хоча колишня вчителька і дала Дмитрові гроші на квиток, він до вагона потрапити не зміг. Отже наступного дня мав їхати уже без квитка і грошей.

"Я прийшов за 4 години до поїзда, виліз на вагон, свій дерев'яний валізон поставив унизу - там була вишита сорочка, кілька книжок. Мене облив водою працівник, коли мив вагони, хоч і бачив, що я там є. "Зараз ми тебе покропимо" - сказав. А це хоч і був серпень, та ніч є ніч, холодно. Коли поїзд іде під міст, а ти лежиш на вагоні, це дуже неприємно. Я мусів так скластися, щоб коминок був вищий від мене.

Після завершення вечора до Дмитра павличка вишиковується черга за автографами, переважно – на новій книжці "Таємниця твого обличчя", яку у вересні цього року випустило видавництво "Основи". Жінки фотографуються з Дмитром Васильовичем. Дружина суворо дивиться і підганяє, щоб завершували – поет стомився.

Фото: Олена Павлова

До списку новин