"Кожен другий українець — геній, але всі ліниві"

Про патріарха Йосипа Сліпого згадує кардинал Любомир Гузар

Минуло 120 років від дня народження патріарха Йосипа Сліпого. Ви його знали особисто. Кажуть, блаженніший був дуже суворою людиною. gazeta.ua

— Був суворий, так. У духовній семінарії, а потім академії у Львові, де він був ректором у 20-30-х, студенти його дуже боялися. А блаженніший Йосип був одним із дуже-дуже небагатьох у тих часах у Західній Україні греко-католицьких священиків, який мав бороду. Спеціально — він тим хотів підкреслити свою приналежність до східної церковної традиції. І студенти казали: "Більш, як вогню і води, бійся бороди!", — всміхається.

Так, усі вам скажуть, що він був суворий. А я скажу, що насправді він був дуже лагідний. Один момент наведу. 1970 року я супроводжував блаженнішого Йосипа у його душпастирській поїздці до Франції. У Люрді (місто, центр паломництва: тут 1858 року місцевій 14-річній дівчинці явилася Діва Марія. — "ГПУ") він сказав таку проповідь — "Мамо", — що плакали не тільки жінки, а й деякі чоловіки. І з таким почуттям її говорив! Між іншим, він був дуже прив'язаний до своєї мами. Тоді показав себе зовсім іншою людиною.

А та суворість — це була маска. Чому він її вдягав на себе? Бо був переконаний, і не без підстави, що кожен другий українець — геній, але всі ліниві. Сам не раз це казав. Тому закладав ту маску, щоб людей заганяти до роботи, щоб тих лінивих будити. І не тільки лінивих студентів у семінарії, а й професорів. От він закликав їх до себе і сказав: "Панове професори, якщо через рік не будемо мати на столі вашої богословської праці, то підете додому — не будете дальше професорами". І вони послухали. Він був суворий, але мав ефект із того. Заразом любив пожартувати, любив добре товариство. То не була його природа — та суворість. Але як треба було щось робити, то був дуже вимогливий. Саме вимогливий, а не суворий.

Йосип Сліпий висунув ідею надання патріаршого статусу Українській греко-католицькій церкві.

— Ця ідея насправді зародилася ще наприкінці XVI століття. 1596 року єпископат Української церкви осягнув порозуміння з Римом, з Апостольським престолом, — підписав так звану Берестейську унію. Дуже неправильна назва — правильніше казати би "порозуміння". Бо "унія" — чуже для нас слово, латинсько-польського походження. (Нас відтоді часто називають "уніатами", і вживають це у дуже згірдливий спосіб: "Оті уніати", — наче які злочинці чи зрадники.) Так от: у той час українська церковна ієрархія — вісім із 10 єпископів, разом із митрополитом Київським, — підписала це порозуміння. І велика частина народу пішла за ними. Але не всі. Також поважна частина народу, головно шляхта, з різних причин спротивилися. Й Українська церква поділилася — на тих, кого ми сьогодні називаємо греко-католиками, і тих, яких називаємо православними.

Тоді ті два владики, які не підписали акта порозуміння — єпископи Львівський та Перемиський, — залишилися без митрополита і власної церковної структури. І так тривало аж до 1620 року, коли відновили ієрархію Православної церкви. У ті часи були два славних митрополити Київських — православний Петро Могила і греко-католицький Велямин Рутський. Ті мудрі люди сказали собі: "Треба, щоби Русь із Руссю говорила". Почали шукали розв'язки. І визнали: найкраще було би, якби ми об'єдналися в патріархаті. Бо це типова для Східної церкви структура. Люди, які мають таке саме богослов'я, таку саму канонічну структуру, духовість, мають об'єднатися. Отже, обидва владики сказали собі: працюймо над тим. Але, на жаль, тоді нічого не вийшло.

А потім?

— Була ще спроба наприкінці ХІХ століття: у 1890-х роках Папа Лев ХІІІ також думав про патріархат для нашої греко-католицької церкви. Але не зміг того довести до кінця. 1937 року у Львові відбувся богословський конгрес. І там, між іншим, також висунули проблему патріархату. У цьому конгресі Йосип Сліпий брав дуже активну участь. І пізніше сам митрополит Андрей Шептицький у деяких своїх писаннях 1940-х теж говорить про патріархат як найвищу канонічну форму життя церкви східного обряду. Тож ця ідея не є чимсь, що вигадав Йосип Сліпий. Він тільки дуже добре усвідомлював її важливість. Оті 18 років, коли блаженніший терпів на Сибіру, у в'язницях, — дуже прикрий для нього був період. Але чого він тоді мав досить, то це часу: мав час думати. Обдумував багато чого із церковних справ. І утвердився в переконанні, що наша церква, щоб уціліти, повинна мати патріарший устрій. Тому, коли після звільнення з таборів 1963-го Сліпий виступав на другій сесії Ватиканського собору, він висунув ідею про патріархат для нашої церкви. Це не було щось нове: Собор у своєму заключному документі про Східні церкви говорить, що треба відновлювати, а головно створювати патріархати для східних католицьких церков.

Але за життя Йосипа Сліпого УГКЦ не надали патріаршого статусу. Чому?

— З політичних причин. Нині це залежить від Папи. Бо якщо немає Вселенського собору, лише він може ухвалити таке рішення. Але багато хто боїться нашого патріархату, бо вважають, що патріарша церква могла б відступити від єдності з Римом. А друге — не дозволяє на те дуже сильний тиск політичний, головно з Москви. Бо якби ми здобули патріархат, то відразу стали б дуже сильною церквою. А цього вони бояться.

За часів Йосипа Сліпого Ватикан думав про надання патріархату — але лише для нашої церкви поза межами України. Блаженніший Йосип відмовився. Каже: що ж це за патріархат? Ми будемо ділити церкву в Україні і на поселеннях (в еміграції. — "ГПУ")? На те й має бути патріархат, щоби всіх об'єднати. І тоді Рим відмовився.

Але ж Йосипа Сліпого титулували патріархом.

— Ватикан ніколи не признав йому титулу патріарха. Нема ніякого декрету, жодної інструкції. Блаженніший сам цей титул прийняв. На підставі, так скажу, народного волевиявлення. Бо люди почали у Святій літургії титулувати і молитися за нього як за патріарха. І у своєму "Заповіті" Йосип Сліпий пише: "Моліться за патріарха. Бо хоча ми його ще не маємо, але він буде. Моліться за нього". Коли я став Верховним архієпископом, до мене звернулися: "Чи можна вас поминати як патріарха?" Я кажу: "Як хочете". Але я в жодному документі ніколи не згадував себе як патріарха. Проте говорю: "Якщо ви хочете, я не противний". Хай думка про патріархат не вмирає.

Ми маємо свою старовинну східну християнську традицію, яку мусимо зберігати. Ми є православні так само, як Київський патріархат чи інші. Основна різниця в тім, що ми з'єднані з Римським апостольським престолом, а вони ні. Є деякі різниці богословські. Але віра є та сама.

18

років провів у радянських концтаборах блаженніший Йосип Сліпий. Владику арештували 11 квітня 1945-го разом з іншими греко-католицькими єпископами. Вимагали відокремитися від Риму. Відмовився. Вирок — вісім років каторжних робіт. Термін іще тричі подовжували. Відбував покарання в Сибіру й Мордовії. Папа Римський Іван XXIII клопотався про звільнення Йосипа Сліпого. Радянський лідер Микита Хрущов дав згоду на це на початку 1963-го. 9 лютого того року Йосип Сліпий прибув до Рима.