Життя і війна: Як боєць з Нетішина став батьком-одинаком, що воює в АТО

Поки чоловік захищав країну на Донбасі, його дружина покинула немовля в пологовому. Проте боєць і дітей не кинув, і воювати не полишив samooborona-netishyn.com.ua

Війна, що точиться на Сході держави, зламала не одне життя, зруйнувала не одну родину і не одну дитину позбавила батька.  Важко, коли в бою за батьківщину помирає чоловік і тато, залишивши маленьких діток без батьківської любові і науки. Проте ще складніше, коли дружина, що відправила чоловіка захищати рідний край, покидає власних дітей.

Depo.Хмельницький дізналися історію незламного воїна, кіборга і батька, у якого на руках двоє малолітніх діток: донька, рік і 8 місяців, та син, якому лише 2,5 місяця.

Коли рік тому держава покликала, Анатолій з Нетішина, що на Хмельниччині, не став ховатися. Тоді, 2015 року, доньці був лише рік, але дружина вже носила під серцем і сина.

Служити Анатолію випало у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. Довелося і

у вічі смерті дивитися, і подумки прощатися з родиною. Але на “до” та “після” життя бійця розділив телефонний дзвінок з малої батьківщини. Телефонував лікар полового будинку. Питання поставив відверто приголомшливе: “Чи будете ви забирати дитину, адже мати написала відмову?”

Ці слова оглушили вояка – він не міг розуміти, як таке могло статися. З огляду на такі життєві обставини, командир відпустив бійця додому.

Каже, з дружиною зустрітися не намагався – не зміг пробачити такого нелюдського вчинку, проте розуміє, що вона банально злякалася відповідальності. А про що ж тоді говорити з жінкою, матір’ю, дружиною, що змогла вирвати зі свого серця любов до своїх найрідніших?

Повернувшись в рідні краї, тато повів деякий час зі своїми янголятами – старшою донькою та новонародженим сином – але скоро прийшов час вертатися на передову. Перед бійцем повстало складне питання: на кого лишати дітей, якщо відмовлятися від них, на відміну від матері, він не збирався?

І тоді чоловік вирішив, що віддасть дітей під опіку держави, допоки буде боронити їхній спокій на Сході. На пряме запитання “Яка війна? А дітки ж як?” з посмішкою відповів: “І дітей підійму, і Україну не покину”. Тож зараз малюки виховуються в Хмельницькому “Будинку маляти” – поки що. А серце батька всякий раз крається, коли після чергових відвідин стоїть він, спершись на стіну притулку і розуміє, що попереду – знов довга розлука.

Анатолій переконаний – він зможе дати своїм дітям і батьківську любов, і надію і віру в добро. Маленька доня, переживши тяжку розлуку з матір’ю, стала дорослішою і незвично мудрою для дворічної дитини. Хлопченя ж поки не розуміє нічого, тільки радіє, коли тато поруч. Але зовсім скоро бійця демобілізують і він повернеться до дітей, які без війни втратили матір. Чи, вірніше, вона втратила їх.