Переселенець з окупованого Слов’янська Сергій Дуда усиновив п'ятьох дітей померлої знайомої.
У рідному Слов'янську Дуда мав свій бізнес. Але на початку АТО чоловікові з сім'єю довелося переселитися.
"Спочатку ми поїхали в Полтавську область до моєї сестри. Але жили там недовго. Сім'я ж у нас немаленька – я з дружиною Оксаною і п'ятеро дітей. Щоб не сидіти на шиї, вирішили виїхати і почати життя з чистого аркуша", – розповів Дуда.
Перебратися вирішили до Одеси. Нікого з рідних у них там не було, їхали на порожнє місце, але від знайомих знали, що в місті налагоджена волонтерська допомога. Коли приїхали, насамперед звернулися до них. Ті допомогли знайти тимчасове житло - будинок за містом.
Тільки почали обживатися - як раптом нова біда. Подзвонили зі Слов'янська, повідомивши про смерть знайомої. У жінки залишилося п'ятеро дітей. Не довго думаючи, Дуда разом із дружиною вирішили забрати їх до себе. Адже їхня мати стала рідною для сімейства Дуди, та й діток вони добре знали: часто бачили у церкві, разом відпочивали.
"Я зв'язався з нашою службою у справах дітей і вирушив за малими. На щастя, коли я приїхав, наше місто вже звільнили. Але в управлінні, куди я звернувся зі своїм питанням, мені сказали, що у дітей є рідний батько і як це без нього віддати? Довелося вмовляти соцпрацівників знайти цього батька", – розповів Дуда.
Сергій зв'язався з бабусею малюків, яка допомогла вийти на батька дітей. Виявилося, що він воював на боці "ДНР". Спочатку він навіть погрожував Сергію, зрозумівши, що втратить дитячі гроші від держави, але після довгих умовлянь погодився підписати відмову, визнавши, що не зможе поставити на ноги дітей.
З соціальними службами досягли компромісу: насамперед домовилися про те, що Дуда візьме їх на своє повне матеріальне забезпечення, поки не вдасться вирішити всі формальності.
"Спочатку між дітьми відчувалося певне напруження, було видно, що малюки ревнують через те, що ми стали приділяти увагу не тільки їм. Але вони все швидко порозумілися, здружилися і почали ділитися іграшками", – зазначив батько сімейства.
А 20 листопада у Оксани і Сергія народився ще один син Веніамін. Уже 11-й!
До речі, у дорослих дочок Євгенії та Юлі є власні діти, а у Дуди - двоє онуків. Але вони вже живуть окремо.
Четверо діток ходять в школу, а двоє вже вчаться в інститутах. У кожного в будинку є обов'язки: вони миють по черзі посуд, прибирають в кімнаті. Хлопці співають у церковному хорі, грають на фортепіано і на гітарі.
Не так давно Сергій, пройшовши навчання за програмою переселенців за підтримки благодійного фонду, виграв грант. Йому вручили 80 тисяч гривень, на які чоловік зміг відкрити кузню. Майстерню розгорнули прямо у дворі: там виготовляють на замовлення ворота, перила, ліхтарі, світильники, хвіртки, решітки, полички, квітники, огорожі. За пару місяців у Дуди вже з'явилися постійні клієнти.
- Наш бізнес - сімейний, беруть участь всі потроху, - каже Сергій. - Працювати з металом допомагає зять Костянтин, а мій прийомний син Паша береться в усьому підсобити. Видно, що чоловік зростає. У нього є навіть свій графік, а я плачу йому зарплату - згідно з табелем обліку.
А дизайн виробів розробляє доросла дочка Оксани та Сергія, 21-річна Наталія, яка вчилася на художника.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
