Сьогодні, 18 січня, для вшанування 75-х роковин примусового вивезення українців до Німеччини відбудеться низка заходів, організована Українським інститутом національної пам’яті спільно з Інститутом історії НАН України та Національним музеєм історії України в Другій світовій війні.
Нагадаємо, цьогоріч минає 75 років від початку примусового вивезення остарбайтерів з України в Німеччину. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші робітники виїхали 22 січня (1500 осіб).
До початку німецько-радянської війни нацистське керівництво не планувало використовувати в промисловості своєї країни робочу силу з окупованих територій СРСР (зокрема, й з України). Навпаки, розроблялися схеми масового винищення мільйонів місцевих мешканців та німецької колонізації захоплених земель. Зрив «блискавичної війни», необхідність проводити позиційні бойові дії та мобілізовувати все більше німецьких селян і робітників до армії змусили Гітлера частково змінити плани й піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху.
Агітаційна компанія нацистів в Україні почалася взимку 1942, у розпал голодної зими. Добровольцям обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування та догляд за рідними на час перебування працівника в Німеччині. Перший ешелон із 1 117 робітниками-спеціалістами вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942 року, другий до Бранденбурга – 21 січня. Вивезення трудових ресурсів із Києва розпочалося 22 січня 1942, коли до Німеччини було відправлено 1,5 тис. осіб. 24 лютого перший потяг від’їхав із Сталіно (Донецьк).
Особливістю початкових німецьких трудових наборів була чітка спеціалізація робітників за професіями (перевага віддавалася чоловікам зі спеціальністю будівельників, металургів, гірників тощо), а також їхній здебільшого добровільний характер. Досить швидко ситуація почала змінюватися, адже Німеччину вже не задовольняла кількість добровольців. З весни 1942-го гітлерівці розпочали масові облави на місцеве населення із залученням до цього поліції та солдатів вермахту. Запроваджена система з обіцянок, соціального тиску і брутального терору дала їм змогу того року депортувати з окупованих східних територій понад 1 млн цивільних робітників, більшість із яких (714 тис.) були вихідцями з України. За 1941-1944 загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 млн осіб, у тому числі 2,2 млн українців. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. У Німеччині вони жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Остарбайтери були зобов’язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом «ОST» («Схід»), яка повідомляла німцям, що ці люди – робітники зі Сходу, та понижувала їх у правах. Заробітна плата становила 30% платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.
Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі в 1946 році визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. В 1994 році німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям при цьому були в 5 разів менші ніж, наприклад, полякам. У 2006 виплати були припинені.
Сьогодні для вшанування трагічної річниці примусового вивезення українців до Німеччини відбудеться низка заходів, організована Українським інститутом національної пам’яті спільно з Інститутом історії НАН України та Національним музеєм історії України в Другій світовій війні.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
