загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Сапер на пенсії Віталій Галіцін з початком війни добровольцем пішов на фронт

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Досвідчений сапер на пенсії та колишній викладач Центру розмінування Віталій Галіцин добровольцем зголосився поїхати в зону бойових дій, аби допомогти саперам в районі Маріуполя. Під час виконання бойового завдання дістав поранення і в результаті чого практично втратив зір. Але не втратив бажання бути корисним, жаги до активного життя, а головне — до боротьби за надію знову бачити.

Через важкі поранення столичний військовий госпіталь надовго став для Віталія і його матері, яка його доглядає, другим домом. Чоловікові довелось пережити більше 10 операцій через поранення черевної порожнини, передпліччя та очей. Пройшов лікування в Німеччині. На превеликий жаль, лікарі констатували, що одне око безповоротно страчене. Але є можливість бачити на друге. Галіцин почав тривалу боротьбу за цю можливість.

Про те, як вирішив присвятити життя армії, Віталій розповідає, що ще з дитинства визначився з професією. «У сім’ї у мене три військових. Можливо це стало причиною, що мене потягнуло стати військовим. Тим паче в місті, де я народився та виріс, — Кам’янець-Подільський, було військове училище, звідки виходили військові інженери», — говорить Віталій.

Через все життя армійського сапера проходить червоною ниткою вислів, що сапер помиляється лише раз. «Ми знали цей вислів чи не з перших днів навчання. І він діяв психологічно на нас, щоб ми вчилися на совість», — говорить Віталій.

Молодий офіцер не раз переконався у правдивості цих слів. Спочатку під час служби командиром підрозділу розмінування, а потім — викладачем у Центрі розмінування після повернення до рідного Кам’янця-Подільського.

У той час українські військовослужбовці окремого інженерного батальйону вирушають миротворцями в Ліван. Безпосередньо підготовкою саперів займався Віталій Галіцин. Пізніше Віталію пропонують поїхати до Іраку у складі 5-ї окремої механізованої бригади начальником групи координації контролю за розмінування українського миротворчого контингенту.

«Складність цієї місії була в тому, що я їхав в Ірак в першу ротацію, тобто було мало інформації. Ірак до цього був закритою країною, де тільки закінчилася війна. Ось тому я був одним з першим. Хто мав здобути цю інформацію, — розповідає Віталій. — Там мене вразила величезна кількість вибухових предметів. Земля була буквально всіяна мінами, фугасами, снарядами та ракетами виробництва багатьох країн світу».

Його величезний досвід розмінування згодився і під час наслідків ліквідації надзвичайних подій на артилерійських складів боєприпасів у Новобогданівці та Лозовій у 2004 році.

Галіцин до самого звільнення в 2010 році служив начальником відділу підготовки в Центрі розмінування. А коли схід країни опинився у небезпеці, він не зміг спокійно сидіти в тилу. І разом із однодумцями вирішив допомогти саперам військових частин що тримали оборону Маріуполя. Такий вчинок не здивував знайомих і друзів Віталія Галіцина. «Він справжній патріот, справжній офіцер, який дійсно своє життя посвятив захисту держави і починав готуватися до цього ще з курсантських років», — говорить начальник Центру розмінування Владислав Родіков.

Галіцин увійшов до групи, яка навчала добровольців інженерній справі. Зокрема непростим тонкощам розмінування. Завдання групи було не лише навчити бійців підрозділів основам саперної справи, а й убезпечити їх від різноманітних пасток. Хтозна скільком бійцям на передовій допомогли його поради та досвід. А от самому вберегтися не вдалося.

Під час виконання бойового завдання у серпні 2014-му під Новоазовськом Галіцин разом із іншим інструктором полковником запасу В’ячеславом Галвою стали жертвою спланованої диверсією. «Це була встановлена мінна пастка у вигляді гранати РКГ-3. Мій друг при цьому загинув», — із сумом згадує Віталій.

Вірою в одужання Віталій завдячує своїй рідні і однокурсники. Його друзі завжди поруч із ним і намагаються спростити життя після травми очей: на мобільний Віталія встановили становили голосову клавіатуру, переобладнали ноутбук за допомогою програмного забезпечення для людей з вадами зору тощо.

А потім командування Центру розмінування запропонували навчати саперів, які проходять підготовку перед відправленням у зону бойових дій. На цю пропозицію Галіцин відгукнувся без вагань. «Для мене це не стало проблемою. Адже я з 2001 по 2010 роки був викладачем-інструктором. Ще й багатий практичний досвід маю», — говорить Віталій.

Паралельно кращі офтальмологи країни намагалися повернути зір чоловікову. І це дало свої результати — сітківка на одному оці почала поступово відновлюватися. «Я не змирюся з тим, щоб жити в темряві. Знаю, що буду бачити. Навіть звикати до палички не ходжу, яка допомагає пересуватися. Хай організм не звикає навіть до неї», — говорить Віталій.

Допомогти повернути зір взялась українська діаспора у США, яка сплатила лікування чоловіка у Штатах. Американських лікарів він вразив своїм прагненням знову допомагати військовим на Донбасі, коли тільки повернеться зір.

Олександр Тереверко

 

Джерело:
До списку новин