Вирощує влітку і взимку: Власник незвичної плантації поділився секретами

Цими днями газда збирає врожай гнойовиків. Вони -- смачні та цілющі. Їх недарма називають делікатесом, пише газета "Експрес". 

“Не лякайтесь немилозвучної назви, -- каже Микола Пилипенко, власник незвичної плантації під склом. -- Це справжнє диво природи. А коли скуштуєте, зрозумієте: гнойовики -- смачні та цілющі. Їх недарма називають делікатесом”.

На довгих двоярусних стелажах -- дерев’яні ящики з субстратом. А зверху? Що це? Невже курячі яйця, які, здається, ростуть із землі? І так рясно! “Ні, ні, -- всміхається Микола, -- це мої грибочки. Їх називають по-різному, а найчастіше -- гнойовики. Чому така назва, здогадатись неважко: дуже люблять органіку. Вперше я побачив їх у польського фермера. Врожайні -- з квадратного метра збирають до 8 кілограмів, вирощувати просто, майже так само, як печериці, на ринку України -- небагато. От і вирішив спробувати. І так захопився, що з квітникаря перекваліфікувався на грибника”.

Пан Пилипенко гнойовики вирошує і влітку, і взимку. В теплу пору року -- у садку, просто неба, а взимку -- під оранжерейним склом. Ще донедавна тут росли тульпани, бегонії, кактуси, гіацинти. А тепер -- гнойовики.

“Чим вони припали до душі? -- перепитує господар. -- Не знаю. Просто сподобались, от  і все. Це як кохання з першого погляду. А ще -- дуже вигідна культура: смаком не поступається печерицям, знижує рівень цукру в крові, навіть помічний від алкогольної залежності. Ні, я не жартую. У цих грибах є речовина коприн, яка викликає огиду до спиртного. Гнойовики не можна заживати з алкогольними напоями. Наслідки не забаряться -- тимчасове харчове отруєння: нудота, блювота, підвищення температури, почервоніння шкіри. До слова, порошок із цих грибів продають в аптеках. Але, звичайно, найефективніший засіб -- натуральний продукт. Природа давно подбала про людину -- створила натуральні препарати”.

У цих грибів, ділиться співрозмовник, одна вада: довго не можна зберігати. Навіть у холодильнику -- до двох діб. Микола скручує шапинки й одразу готує: смажить чи варить. Через півтора чи два місяці на попередньому місці виростає інша колонія гнойовиків. І так -- чотири-шість хвиль протягом  трьох зимових місяців.

“Дехто питає, чому не зрізаю ножем, -- каже. -- Від контактку з металевим лезом забруднюється плодоніжка, і грибниця гине. Cубстрат для таких грибів приготувати дуже просто. Гнойовики невибагливі. Їх можна вирощувати навіть на грунті для печериць, який продають у магазинах. Та я нікому не довіряю. Натомість готую самостійно. Беру будь-яку солом’яну суміш, перемішую із курячим послідом,  добре зволожую і вкладаю на дозрівання. Щодоби навідуюсь сюди і повторюю процес перемішування -- тричі, а то й п’ять разів. На третій чи п’ятий день маса дозріє. Тобто набуде однорідної структури: стане коричнуватою”.

Поряд зі стелажами металева діжка, наповнена водою. Навіщо? Гнойовики, як і будь-які інші гриби, люблять тепло і вологу. Найкраще вони ростуть при температурі повітря плюс 16 -- 18 градусів, а рівень вологості має бути 85 -- 90 відсотків.

“Гнойовики, -- насамкінець додає господар, -- придатні для споживання, доки в них не потемніли перетинки. Тобто гриби мають бути молоді. Згодом починається процес саморозкладу. У Франції, Чехії та Фінляндії ці гриби давно стали делікатесом. У нас же наразі їх вирощують лише ентузіасти”.

Володимир ІСАЄВ