загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Сім’я догледіла до смерті двох сестер-монашок

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

У закарпатському селі Іза Хустського району сусіди Володимира Сабова звикли бачити у його будинку двох стареньких бабусь у чернечому одязі. Тут сестри-монашки Алексія та Феодора доживали віку після того, як Липецький монастир, у якому вони несли послух, закрили у радянські часи. Черницям ніде було подітися, тому їх обох прихистила родина. visnyk.lutsk.ua

Пішла із сестрою у черниці… за компанію

Оксана, дружина Володимира Сабова, не знає сестри Алексії, бо прийшла в цю сім’ю у невістки, коли та вже спочила у Бозі. Але не раз чула про неї спогади від чоловікової родини. А от сестру Феодору вона добре пам’ятає, адже монахиня померла у неї на руках два роки тому.

– Дуже хороші були жінки, – посміхається Оксана. – Мої діти настільки любили Феодору, що й тепер часто згадують її. Який вона пекла на сковорідці калач, замішаний на соді, як учила жити по-Божому, казала: «Без Бога не до порога»…

У миру Феодора була Ганною Георгіївною Рущак. У 1924 році сільські дівчата надумали йти в монастир. Порадившись зі старшою сестрою, разом вирішили бути черницями. Так стали монахинями Алексією і Феодорою, котрій на той час минуло всього 14. Чому змінили мирське життя? Мабуть, тому, що рано померли батьки – розповідали у родині. У монастир вони віддали своє придане – землю. Після року послуху обох постригли у монахині. Згадували, що було непросто: самі обробляли поле, доглядали господарку. Під час війни, коли в село увійшли німці й зупинилися в хаті заміжньої сестри, Феодора прийшла на поміч. Носила наїдки фашистам, аби лише не заподіяли нічого сестриному синочку, адже погрожували вбити дитину: казали, що то росте майбутній партизан. Черниць німці не зачіпали, а сестра з малим кілька днів переховувалась у сараї. Дякувати Богу, минулося.

А коли у радянську добу монастир закрили і монахинь розі­гнали на всі чотири сторони, Алексія та Феодора знайшли прихисток у рідної сестри. Саме у її внука, Володимира Сабова, і доживали віку. Монастирю віддали землю, а забрали звідтіля лише постригальну ікону та старий монаший одяг, у якому давали обітницю Богу. А коли за незалежності України обитель відновили, то сестри вже не пішли туди служити, адже обом було під дев’яносто. Так і лишилися в Сабових.

Знала час своєї смерті

До бабусь у чернечому вбранні змалку звикли і діти, і внуки, і навіть сусіди. Сестри-монашки допомагали з хатньою роботою, бавили малечу. Завжди ходили у підрясниках, молилися вранці та ввечері з чотками у руках. Алексія померла раніше – від цукрового діабету, а от Феодора дожила до глибокої старості, відійшла на той світ майже у 104 роки. Та, незважаючи на такі похилі літа, вона нікому не завдавала клопоту, старалася всім допомогти.

– Тітка Феодора, ми так її і кликали по-монашому, така була трудяга! – згадує Оксана. – До 99 років разом з нами картоплю вибирала, пильнувала, щоб на ніч нічого не зосталося надворі, помагала, коли ми будували хату, дивилася за курчатами. Сіно так перетирала, щоб нічого не пропало… Ніколи не їла м’ясо, лише рибу та молочне, суворо дотримувалася постів, тільки на Пасху могла випити ложку вина. Нам наказувала: якщо буде без пам’яті, то щоб скоромного їй не давали. М’ясо монахи їдять лише по хворобі, знаю, що Алексія вживала курятину. Тітка Феодора не хворіла, сама себе обслужувала, ноги тільки їй боліли – лікарі казали, що від старості. Навіть у 102 роки виходила на вулицю, а останній час пересувалася лише по кімнаті.

Оксана розповідає, що тітка Феодора знала час своєї смерті. Одного ранку попросила, щоб її помили і покликали священика. Питають: коли? «Та вже сьогодні до обіду», – відповіла. Священику так і сказала, що буде вмирати. Після сповіді вона безпробудно проспала три дні підряд! А коли прокинулася, з’їла пиріжка і померла.

– То так їй Бог дав, щоб без гріха провела останні дні, – впевнена Оксана. – У суботу ввечері перед Благовіщенням спочила. Нам наперед розказувала, щоб після смерті покликали черниць, аби її обмили, бо так положено, нарядили в одяг, в якому колись постригалася. З постригальною іконою її поховали біля сестри Алексії – так вона заповідала. Жила по-Божому і заслужила в Господа довгі літа і спокійну смерть.

Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область

 

Джерело:
До списку новин