Свята Тайна Сповіді (Покаяння) – примирення з Всевишнім і відвернення від огидного гріха. Вона установлена самим Господом Христом, який дав раніше владу апостолам (священикам чи Церкві) відпускати чи не відпускати людські гріхи: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 22-23). Або ще це сказав Спаситель:«Поправді кажу вам: Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі…» (Мт. 18, 18).
На жаль, є так, що певні люди, які роками регулярно відвідують церкву, але не вміють добре сповідатися, повторюючи постійно ті самі помилки… Інколи дитина може краще сповідатися за свою бабцю…Тому дуже важливо навчити вірних належно сповідатися із особистих гріхів, належно каятися, зростати в духовності на дорозі спасіння.
Отож, щоб краще знати, яка сповідь є доброю, треба наперед визначити, як не варто сповідатися.
1. Не варто йти до сповіді неприготованим (без іспиту сумління перед тим)
На жаль, не раз так трапляється, що хтось іде сповідатися без ретельної підготовки, тобто не перейшовши Божі чи церковні заповіді. Якщо, для прикладу, учень чи студент не підготувався до іспиту, то досвідчений учитель (викладач) швидко це зауважить. Тож варто тут бути серйозним, розуміти, що насамперед сповідаємось перед самим Богом.
2. Не варто йти сповідатися, не виконавши покуту за попередню сповідь
Взагалі-то на самому початку, після того, коли сказали час останньої сповіді, слід сказати, що «покуту відмовив». Просто буде далі інша покута і можна забути, що до чого.
3. Не варто сповідатися з гріхів інших
Як не дивно, часто це полюбляють практикувати саме жінки. У сповіді треба поставити себе перед Всевишнім, свою власну ситуацію, життя. «Чоловік – пияк», «невістка погана», «діти не слухають» тощо – не не є щире особисте покаяння.
4. Не варто йти до сповіді з примусу
Виявлення прогрішень у Таїнстві Покаяння – глибока потреба кожної християнської душі. Краще пояснити її теж своїм дітям, друзям, знайомим, ще комусь, нічого не накидаючи і нікого не заставляючи проти волі. Сам Господь Христос нікого не тягнув за собою силою, немовби на мотузці, наголошуючи, що хай за ним іде той, хто хоче.
5. Не варто розуміти Святу Сповідь як «психологічну розрядку»
Хоч Таїнство Сповіді й дотичне до людської душі, однак священик не є традиційний психолог. Найперше він духовна особа, служитель Вселенської Христової Церкви. Буває, що в декого з’являється якась проблема в родині, і він (вона) йде до сповіді, але не сповідається із гріхів, а переповідає все докладно, щоб потім «стало легше». Не раз за такою надмірною багатослівністю не видно сердечного розкаяння. Дехто йде нібито й до сповіді, та насправді хоче просто поговорити, бо може й не мати вдома з ким. Тому слід пам’ятати: є час на сповідь, і є на духовну розмову і т.д. Справжнє покаяння, між іншим, часто ходить у парі з лаконічністю.
6. Не варто переносити вину на інших за скоєне, когось обмовляти, втягуючи сповідника у новий гріх обмови
Звинувачувати треба передусім свої гріховні діла, за них щиро жаліти з великої любові до Господа. Рекомендовано починати сповідатися з найважчих провин, доходячи поступово до легших.
7. Не варто постійно на всіх сповідях говорити те саме, немовби якийсь вивчений заздалегідь сценарій
Одна з умов доброї сповіді – постанова поправитися, не вертатися до колишніх гріхів, особливо тяжких. Тому треба над собою працювати, вдосконалюватися, позбуватися «улюблених» гріхів (античеснот), що призводять до духовної смерті.
8. Не варто сповідатися лише раз на рік чи на кілька років
Сповідь «раз на рік» у час Великого Посту – це мізерно мало! Хто дійсно дбає за чистоту власної душі, за щасливе вічне життя, то робитиме це якомога частіше – раз на тиждень, місяць тощо. Як би це, наприклад, виглядало, якби хтось так рідко мився – один раз у році? Як би він тоді почувався сам чи інші біля нього? Справжні християни сповідаються часто, як і причащаються.
9. Не варто йти до сповіді й мовчати, казати, що цілком нема гріхів…
У такому разі священику треба спитати, чому особа до нього прийшла. Відомо, що гріхів не мають лишень маленькі діти та божевільні… Усі грішні без винятку, тільки хтось більше, а хтось менше. Одні відвертаються від гріхів, інші до них звикають, називаючи чорне білим. Криза усвідомлення гріха, на жаль, у наш час наявна…
10. Не варто себе весь час хвалити
Звичайно, це похвально, що хтось «молиться рано й увечері», «ходить до церкви», «нікого не вбив», «нічого не вкрав» і т.д., однак у сповіді ми маємо казати те, що зробили насамперед погане. Священик же вкінці має дати розгрішення саме від гріхів… Якщо людина себе протягом сповіді весь час хвалить, то хіба дуже вона відрізняється від фарисея в тій біблійній притчі, котрий теж себе вихваляв перед Богом на противагу до митаря, що чітко усвідомлював свою грішність? Не раз великі святі на землі вважали себе «великими грішниками» з великої покори.
Покора – мати всіх чеснот.
11. Не варто йти до сповіді і не розуміти, що таке гріх у Церкві
Гріховне зло має своє жахливе обличчя, має здатність поширюватися скрізь. Треба знати, що є насправді гріхом, які є гріхи в суті, щоб не сповідатися з того, що ним узагалі не є, ніколи не було і не може бути. Не проблема сьогодні придбати католицький катехизм, відповідну духовну літературу про Таїнство Сповіді.
12. Не варто приховувати свої певні «страшні гріхи»
Священики нині обізнані неабияк з численними людськими гріхами. Рідко кого здивуєш чимось новим. Тому треба стидитися грішити, а не виявляти прогрішення на сповіді. Для чого поступати так, щоб душа не очистилася до кінця від гріховного тягаря і сумління (Божий голос у ній) не давало потім належного спокою та внутрішньої радості?
Отож, сповідайтеся добре!
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
