Дві сусідки

У дитинстві дружили дві сусідські дівчинки. Вдома потайки, коли батьки не бачили, гралися в піжмурки, ховаючись за портьєри. Одна з них виїхала. І через багато років, заїхавши в рідне місто, зустріла подругу, яка запросила її в гості, попередивши перед тим, що живе бідно. Прийшовши, гостя була здивована, побачивши ті ж самі портьєри, тільки порвані і брудні. Вона подумки нашивала на портьєрах аплікації, уявно викладаючи на дірки вирізані з червоної тканини маки, а із зеленої – листочки. Кухонний стіл був накритий газетою, на яких стояло багато порожніх банок.

– А скільки коштувала б найдешевша скатерка? – подумала. – Може, помиймо вікна? – глянувши на брудне скло, запитала.

– Та ні, не можемо, бо я не маю грошей на рідину для миття вікон.

– А пам’ятаєш, наші батьки в дитинстві мили вікна звичайною водою з оцтом?

– Ай, буде й так! – махнула рукою жінка.

А гостя далі уявно прибирала квартиру. Зібрала зі стола всі баночки, старі кухонні шафки помалювала фарбою, підлогу позамітала, помила і подумала, що теж би її пофарбувала. Глянула на стелю – порепана, аж сіра...

– Ну невже не можна знайти кілограм вапна, щоб побілити її, освіжити? – стрибали думки в голові, але вголос нічого не сказала. 

– Є люди бідні, а є - і ті, які хочуть бути бідними, – лише подумала...

Юлія Головчин