Рівненських пенсіонерів Віру та В’ячеслава Чемерисів знає майже вся Україна. Стареньких кілька років тому прославило фото, яке й донині мандрує просторами інтернету. На ньому старий високий чоловік та маленька бабуся, тримаючись за руки, прогулюються майданом Незалежності в Рівному. Вони й живуть поруч, за адресою майдан Незалежності.
В останні роки пенсіонерів можна часто бачити біля галереї «Прем’єр» на лавочці, де вони полюбляли сидіти на сонечку і з тою самою ніжністю і теплотою трималися за руки. Тижневик «7 днів» не залишився осторонь долі цих відомих рівненських стареньких – завдяки нашим читачам, навесні ми придбали для них нову пральну машинку, про яку так мріяла Віра Сергіївна. Цих стареньких знали чимало рівнян і всіляко намагались їм допомогти. Однак 30 листопада в родину Чемерисів постукало горе. Цей день став фактично останнім днем їхнього щасливого сімейного життя…
«– Алло, Вєра?
– Да, Славік, то я. Як ти там?
– Приїдь завтра. Я за тобою скучаю!
– Славік, я тоже скучаю, лежу, так вже важко ходить. На вулицю сама вийти не можу, їсти зварить не можу.
– Вєра, я вже не повернусь у квартиру на п’ятий поверх: я не можу сісти, не можу встати, не зможу ходить, навіть в туалет, Вєра (плаче… – ред.), Вєра, Вєра, що з нами буде?
– Славік, тож тридцять два роки разом прожили! Як ти не повернешся до мене? То що, ми вже й не побачимось? Ти що! Вертайся, і все буде, як було! Славік (плаче... – ред.)!
– Вєра, я не зможу вернутись у квартиру. Ти ж мені не даси ради зі своїм здоров’ям. Вєра! Вже ніколи не буде, як було (знову плаче... – ред.)! Вєра!..»
На цьому чоловік відключив телефон. Свідком цієї розмови і неминучого розставання старих став рівнянин Тарас Дятлик. Саме він 30 листопада розповів рівнянам на своїй сторінці у Фейсбук про те, що старенький захворів і потрапив у тяжкому стані до лікарні. Виявляється, сім’я Дятликів уже майже два роки підтримує Чемерисів, і саме до Наталії Дятлик вони потелефонували, коли зі старим трапилась біда.
Жінка буквально за 15 хвилин приїхала до стариків додому, по дорозі викликавши швидку. Тарас Миколайович розповідає, що перша бригада лікарів відмовилася визнати інсульт і забрати хворого в лікарню. Через деякий час викликали іншу бригаду, яка його все ж забрала, поставивши діагноз інсульт.
Важко сказати, чи була відмова першої швидкої фатальною для 77-річного В’ячеслава Івановича, чи зміг би він стати на ноги після інсульту, якби його госпіталізували відразу. Нині у нього паралізовано один бік. Через три тижні після інсульту, прямо з лікарняної палати, його забрав до себе рідний брат Володимир, який живе у Корецькому районі. Повернутися додому, у квартиру-хрущовку на 5-й поверх, старенький уже не зміг. Та й 80-річна дружина фізично не змогла б доглянути свого лежачого чоловіка. Віра Сергіївна має страшне викривлення хребта. Ще до хвороби чоловіка для подружжя навіть вихід у магазин чи на вулицю був великим випробуванням. Віру Сергіївну тепер навідують соціальний працівник з терцентру та Наталія і Тарас Дятлики. Цю сім’ю Чемериси чи не єдину прийняли в своє життя. Старенькі з острахом пускали до свого помешкання й до свого життя сторонніх людей. Вони боялись, а раптом відберуть квартиру в центрі міста.
У лікарні дядько Славик відзначив день народження. Я прийшла того дня до нього з квітами і цукерками. Його реакція: «Завези це Вєрі». Просто вражена, як він її любить і турбується про неї. Щойно потрапив до лікарні, попросив поїхати до Вєри і зняти зі стіни радіо, щоб вона не впала зі стільчика, як полізе підкрутити в ньому звук.
Наталя Дятлик
Нині Віра Чемерис залишилась сама, родина В’ячеслава Івановича забрала лише його. Родичі насторожено поставились і до волонтерів, які допомагають стареньким.
У наш час мало хто вірить, що можна допомагати просто заради Бога та нужденної людини, не очікуючи взамін якоїсь матеріальної вигоди. Почувши про біду дідуся, рівняни та волонтери допомогли, хто чим зміг: зібрали трохи грошей, подарували протипролежневий матрац (від волонтерів з Володимира-Волинського), стілець-туалет, одноразові пелюшки та памперси. Родичі В’ячеслава Івановича поки що не дали згоду все це взяти. Тарас Миколайович сподівається, що вони найближчим часом передумають, адже прикро – все це зібрали небайдужі рівняни, які перейнялися долею і здоров’ям В’ячеслава Чемериса.
Валерій Ковальчук, головний лікар Рівненської станції швидкої допомоги:
– Між двома викликами було майже п’ять годин різниці. Коли прибула перша бригада, то зафіксувала гіпертонічний криз – інсульту не було. А через кілька годин почалися прояви інсульту. Ми цей випадок розібрали на лікарській конференції. Андрій Анатолійович Бортнік (головний лікар Обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф) виніс догану лікареві першої бригади.
Лариса Степанюк, директор Територіального центру соціального обслуговування населення:
– Приїхав рідний брат Чемериса, бо В’ячеслав Іванович у такому стані, що родичі вирішили забрати його до себе. В’ячеслав Чемерис викликав нас і повідомив, що брат забирає його в село. Ми направили комісію, юриста, вони склали акт, що хворий хоче жити з братом, який підписав зобов’язання, що буде за ним доглядати.
Ніла ВОВЧИК
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
