загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Скільки років трудового стажу Ви маєте?

Згадали про Україну: як мешканці Криму та Донбасу роблять собі безвіз

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

В ніч проти 11 червня набуває чинності безвізовий режим для громадян України. Можливість вільно виїхати до Євросоюзу приваблює мешканців анексованого Криму та захоплених бойовиками районів Донбасу. «Народна правда» спробувала з’ясувати, чи багато людей з непідконтрольних Києву регіонів згадали, що вони теж є громадянами України та зажадали оформити біометричний паспорт, який дозволяє скористатися перевагами безвізу.

Хочу в Австрію на лижі

У Донецьку та інших окупованих містах Донбасу тему безвізового режиму з ЄС припинили обговорювати після того, як питання з наданням Україні безвізового режиму було вирішено. А до того моменту місцеві «експерти» в газетах і на телеканалах змагалися в дотепності з приводу жебраків-українців. Мовляв, безвіз, їм, може й дадуть, але навіщо? Українці – жебраки, їм подорож до Європи – як на Місяць, та й взагалі, всі українці вже давно там (в Європі) миють унітази.

«Тисячі Тарасов і Оксан рвонуть в ЄС «на авось», з мріями підшукати собі місце роботи – а потім залишитися, нехай навіть нелегалами. Який вже тут «цивілізаційний вибір», тут постає питання виживання», – вигукувала в квітні цього року така собі журналістка Аріна Цурканова на одному з сепаратистських інтернет-сайтів.

Таке хвилювання за долю «тарасів» і «оксан» в Донецьку є звичним. Новинам з України тут приділяється більше уваги, ніж новинам із так званої «Донецької народної республіки». Відповідною є і подача таких новин: в Україні все погано, дефолт, голод, дикі ціни на комуналку, третій Майдан, а безвіз – це так, ні про що. Поплачуть ще українці. А тепер – про погоду…

Донеччани старші за 60 років до введення безвізового режиму поставилися нейтрально. А от соціально активні пенсіонери, які в столиці регіону все-таки є, ставляться до безвізу двояко.

– Якби з Донецького аеропорту літаки літали як і раніше – то була б інша справа. Економія очевидна, ніяких зайвих нервувань з документами. Паспорт в зуби – лети собі куди завгодно! Але для нас найближчі аеропорти знаходяться в Києві чи в Дніпрі. А до них ще потрапити треба. Через блокпости, прикордонників, черги, перевірки телефонів… На це можна витратити добу чи дві, й грошей чималенько. Тому для нас поки що нічого не змінилося, – розводить руками Євген Канапольскій, мешканець Донецька, який до пенсії працював на металургійному заводі. – Я вважаю введення безвіза політичним рішенням, лакмусовим папірцем відносин з Європою. А молодь нехай літає, дивиться, вчиться!

Справді, молодь дивиться та шукає можливість якомога швидше обзавестися заповітною «біометрикою». Ні, не дешевше, а саме швидше. Це стосується як прихильників єдиної України, так і адептів так званої «ДНР». «Адже юридично ми – громадяни України», – шепочуть «громадяни республіки», дбайливо загортаючи українські паспорти в пакетики, щоб не дай Боже не попсували. Отримувати біометрику вони будуть, вочевидь, не за червоним книжечкаим «паспортів ДНР».

– Є люди, які допомагають зробити біометричні паспорти за один виїзд, – діляться цінними контактами донеччани. – Поки це коштує 2 тисяч гривень, але потім може ще треба буде докинути.

– Взимку хочу в Австрію поїхати на лижі. Відкладені євро вже кишеню смалять, – жартує 27-річний Єгор з Донецька. – А батьків хочу відправити в автобусний тур Західною Європою, нехай подивляться, як люди живуть. Тому що крім пляжів у Седово на Азовському морі, вони нічого цікавого в своєму житті й не бачили.

І нинішні жителі Донецька, і колишні, і ті, що наразі іменуються внутрішньо переміщеними особами, готуються до паспортного буму в сервіс-центрах та розмірковують, які документи їм треба приготувати.

– Спочатку сказали, що потрібна довідка переселенця. Потім, що не потрібна. Потім з’ясувалось, що не потрібна, але якщо подаєш документи на паспорт в своїй області, а якщо не в своїй – то потрібна. А юристи сказали, що не потрібна, тому що за законом громадянин України має право подати документи в будь-якому місті без зайвих папірців, – каже переселенка Юлія М. – Ми всією родиною будемо подавати документи в липні. Якщо не вийде, то звернемося до посередників. Взагалі для мене «біометріка» та безвіз – це знакові речі, без яких важко уявити собі сучасне життя.

Втім, безвізовий режим і Європа цікавлять далеко не всіх. Дійсно в Донецьку є люди, які вірять в те, що кожного туриста, який потрапить трохи західніше Калінінграда, зроблять геєм, змусять вимити не менше десяти унітазів, а також віддати нирку старому американському мільйонерові. Не кажучи вже крилаті ракети в Атлантиці, які вже націлені на Росію та на Донецьк, про масонську змову та підступних європейців, котрі вирішили викорінити всю російську націю, включаючи Донецьк/

– Мої батьки цілком серйозно так думають. Але мені 33 роки, я маю здоровий глузд, – каже житель Горлівки Андрій Рудницький. – Звичайно, я отримаю біометрику та рвону з друзями в Швецію. А от батьки кричать, що я звідти не повернуся бо мене розберуть на органи … Начебто не старі ще люди, але несуть страшну маячню. «Руській мир» в нашій родині ми ще якось пережили, але тепер у них нова «фішка». У мене відчуття, що вони десь знайшли старі радянські газети і цитують мені їхній зміст. Кажуть, що їхні друзі теж не розуміють, навіщо потрібен той безвіз. Я їм пояснюю, що на ті самі гроші, що вони в минулому році витратили на відпочинок в Криму, можна було з шиком з’їздити за кордон. Але не чують, наполягають на своєму.

Занадто бідні для безвізу

Значна частина донеччан вважає, що вони занадто бідні для того, щоб скористатися перевагами безвізового режиму. На жаль, це здебільшого правда: в містах, де зарплата в 10 тисяч рублів (4400 грн) вважається дуже пристойною, поїздка хоча б за межі окупованих територій – нечувана розкіш.

– Ніколи не була в Європах і не збираюся! – відрізає продавець на ринку на ім’я Олександра. – Хоч з візою, хоч без візи. Нема чого там робити. Тільки гроші витрачати.

– Навіть про це й не думаю, тому що це дуже для мене дорого, – зізнається викладач музичної школи Лілія Іванець. – Хоча якщо діти поїдуть я буду не проти… От якби ж як раніше, до Болгарії та за профспілковою путівкою, без зайвого клопоту…

«От якби як раніше» – цей рефрен, повторюється з 2014 року. Він вже майже гіпнотично діє на тих, кому за 50. Раніше було краще. Раніше було спокійніше. Раніше не було чого робити в тих Європах, а зараз й поготів. Раніше був СРСР, а зараз у нас війна.

На контрольних пунктах в’їзду-виїзду, що розташовані на лінії розмежування, черги з охочих потрапити на територію, що контролюється Україною, традиційно збільшуються на початку тижня, а потім трошки спадають до вихідних. Але в цілому кількість людей, які перетинають умовний «кордон», порівняно з зимовим періодом, збільшилася приблизно в півтора-два рази. Донеччани їдуть і за продуктами, і на відпочинок, і за біометричними паспортами, необхідними для безвізу.

“Поки наш автобус стояв на блокпосту бойовиків в Оленівці, я розговорилася з однією жінкою. Вона сказала, що їде дізнаватися, які документи необхідні для біометричного паспорта. Будуть потім всією сім’єю робити. На вигляд жінці близько 40, тобто досить молода. Нас слухала жінка більш похилого віку, яка сиділа через ряд. Вона голосно сказала: «Зовсім з глузду з’їхали. Вони ж нас вбивають, а ви до них їздити будете!». Зазвичай я в суперечки не вступаю, особливо на блокпостах та коли до мене звертаються з провокаційними заявами. Тому я промовчала. Але мені стало зрозуміло, що молодь знає, що таке безвіз та свобода пересування, а донецькі старі живуть в своєму  «СРСР», де «залізна завіса» диктувала умови життя”, – розповіла свою історію мешканка Макіївці Ольга Озеряна.

Жертви окупації

Щоб отримати біометричний паспорт, мешканцям анексованого Криму набагато легше виїхати на материкову частину України, ніж оформити шенгенську візу за паспортом РФ.

– Здав документи на біометричний закордонний паспорт на минулому тижні, – розповідає кримчанин Олексій. – Приїхав в Новотроїцьке (Херсонська область, – НП), встиг зробите все за один день. Заплатив 800 гривень. Коли я здавав свої документи, троє хлопців з Криму вже отримували готові біометричні паспорти. “Безвізік” хочуть все: і ті, хто в 2014-му кричав “Росія прийди!” і ті, хто мовчав.

Як з’ясувала “Народна правда”, юридичні контори в Криму обіцяють допомогти з українським закордонним паспортом “без виїзду на Україну”. Мабуть, така послуга передбачена для запеклих сепаратистів, які потрапили в сферу інтересів українських спецслужб та для яких виїзд з Криму є ризикованим. Коштує така послуга до 11 тисяч рублів (близько 5 тисяч гривень). От тільки працювала ця схема лише з паспортами старого зразка. А за біометричними паспортами все одно доведеться їхати в Україну, щоб за відбитками пальців ідентифікувати власника.

– Особливо “скрєпниє хлопці” отримують шенгенську візу в російський закордонний паспорт, – розповідає Олексій. – Але це набагато дорожче та складніше. Тому той, хто особливо не засвітився під час “кримської весни” – їде в Україну.

Щоб отримати російський шенген, кримчанам доводиться робити прописку на території РФ. За словами Олексія, фірми, що можуть фіктивно прописати жителів півострова в Москві або Пітері, просять за свої послуги чимало. І клопоту з подальшим оформленням російського шенгену – набагато більше. Отримати ж український паспорт можна набагато дешевше.

– Перебуваю зараз в паспортному столі, в Херсоні. Шкода тут нікого з журналістів немає, подивилися б на власні очі, що тут діється, – розповідає глава правління української ГО “Шторм” Олена Антонова, яка надає кримчанам волонтерську підтримку в оформленні документів. – Ажіотаж! 74 людини в черзі. А знаєте, що обурює? Цілими маршрутками приїжджають люди з Криму, в тому числі з проросійськими поглядами. Вони нахабно розпихують чергу, багато хто з них робить жалісливе обличчя, мовляв, я жертва, потрапила в окупацію. Але декого з них я навіть знаю – бігали з російськими прапорами в 2014-му.

У Севастополі попит на українські біометричні паспорти дуже “сегментований”, розповідає севастополець Микола: «Хочуть паспорт передусім ті, хто зараз нормально заробляє та в перспективі може дозволити собі канікули в ЄС. Нашим божевільним бабусям, безвіз, ясна річ, не потрібен. Вони кричать, що краще поїдуть в Краснодарський край або до Сибіру, ніж в цю Європу. А от серед заможних людей та молоді – охочих дуже багато. До речі, серед них більша частина дотримується проросійських поглядів.

За даними координатора групи “Інформаційний спротив”, народного депутата Дмитра Тимчука, у 2015-2016 роках, коли про безвіз лише говорили, кримчани вже оформили 57 тис біометричних паспортів. Ймовірно, що в 2017 році цей показник виявиться значно більшим.

Марина Данчук, Кирило Желєзнов

 

Джерело:
До списку новин