76 років тому українська столиця здригнулася від бомб: як виживали містяни.
22 червня 1941 роки кияни прокинулися від вибухів снарядів. Для них мирне життя закінчилося, а попереду були оборона міста і 778 страшних днів окупації. Через 76 років ми згадуємо, яким був побут киян до війни і під час окупації фашистами.
Від бомбардувань першого дня війни в Києві загинуло 25 осіб. Серед загиблих – робітники заводу "Більшовик": одна з бомб влучила в чавуноливарний цех... Наступного дня працівники заводу несли на Лук'янівський цвинтар 17 трун. Під час хвилини мовчання, на подив присутніх людей, кришка одного з гробів раптом відсунулася. Робітник ожив! Люди в шоці кинулися до "небіжчика". Ним виявився ливарник Іван Махиня. З'ясувалося, що чоловіка тяжко контузило, і його прийняли за вбитого...
Киянка Елеонора Захарівна Коваль (Остапенко) згадує ті роки з тремтінням в голосі. Коли почалася війна, їй було 10 з половиною років (зараз 87). "Першого дня війни ми наче спустилися до прірви. Тієї колишнього життя вже не було... У Києві залишилися ті, хто з різних причин не зміг виїхати в евакуацію. І нам довелося пристосовуватися до нового життя. Не було світла, води, в магазинах не залишилося продуктів. Довелося звикати до комендантського часу. Не дай Бог, десь було затриматися до забороненої години. За це просто розстрілювали на вулиці", – згадує Елеонора Захарівна.
Вона з мамою жила в Киянівському провулку, в районі Львівської площі. "Під горою Киселівкою проходили всі наші довоєнні гри. У нашій компанії всі, навіть дві дівчинки, володіли рогаткою. Тоді це було ходова "зброя" у хлопців. Рогатку можна було купити на базарі... Ми добре вміли грати в доміно. А на уроках грали в морський бій – топили ворожі лінкори", – згадує Коваль.
Елеонора Коваль (Остапенко). В юному віці і зараз
"Пам'ятаю, як кілька днів горів Хрещатик. Уривки палаючого паперу і сажа прилітали до нас на Львівську площу. Там у вогні загинули люди, які не встигли вибігти з підірваних і охоплених вогнем будинків. Німці намагалися гасити будівлі, а підпільники різали шланги з водою від Дніпра. Їм довелося підривати будинки, щоб зупинити пожежу", – говорить Елеонора Захарівна.
Киянин Віктор Кузьмич Карпенюк (89 років) пам'ятає, як в дитинстві вони з хлопцями грали у футбол на Байковій горі. "Ми грали в козаків-розбійників і в футбол. Збиралися в тому місці, де зараз крематорій на Байковому кладовищі. Я захоплювався колекціонуванням пташиних яєць. Брав з гнізда їх ложечкою, щоб птах не кинув гніздо, але не більше одного яйця... Так зібрав цілу колекцію, штук 50, видув з них рідину. Перед війною обміняв її на справжній шкіряний футбольний м'яч. А коли почалася війна, було вже не до ігор, потрібно було виживати під кулями і артобстрілами. Мене двічі намагалися вивезти до Німеччини, але вдавалося втекти", – згадує Віктор Кузьмич.
Киянин Віктор Кузьмич Карпенюк
Перших німців він побачив на Байковій горі. "Як і розповідали нам в школі, на касках у німців були ріжки. Німці поводилися спокійно, навіть пригощали дітей цукерками. Пам'ятаю, як троє німців взяли в полон 30 червоних бійців, які забезпечували роботу гаубиць на Байковому кладовищі. Уявляєте?! Троє фріців на мотоциклі, маючи детальну карту Києва з планом кладовища, взяли в полон стільки озброєних солдатів. Причому німецький офіцер розбивав їх гвинтівки об камінь на вході на кладовище. Той камінь є там досі", – згадує Віктор Кузьмич.
Євбаз. Місце, де відбувався обмін товарів
"Їжаки" на вулицях. З 11 липня 1941 р. почалася оборона Києва
ГРАБУВАЛИ МАГАЗИНИ І ФАБРИКИ, ЩОБ ВИЖИТИ
У травні 1940 року в Києві відбувся помпезний військовий парад на Хрещатику – марширувала піхота і проїхали танки. Люди свято вірили, що їх надійно захищають. Як же вони розчарувалися, коли місто готувалося до оборони вже через три тижні після початку війни.
"До приходу німців два тижні в Києві панувало безвладдя. Грабували магазини. Буквально рознесли все з центрального універмагу на Хрещатику. Кияни розуміли, що потрібно запасатися продуктами, багатьом ці запаси врятували життя. Пам'ятаю, як люди розграбували кондитерську фабрику ім. Карла Маркса. Я теж туди побіг. Мені дістався ящик халви кілограмів на десять. Але мене оточили пацани і поділили ящик на всіх. Додому доніс тільки великий шматок", – згадує Віктор Карпенюк.
Розграбували і винний завод.
"Звідти тягли вино – хто скільки міг. Я схопив відро і побіг туди. Пляшки всі розібрали. Якийсь військовослужбовець в формі вистрілив в бочку з револьвера, і вино початок литися, а він його пив. Помітивши мене, солдат зробив ще кілька пострілів. І я зміг набрати вина у відро. На виході я зустрів сусіда. Він мені і каже, що в другій бочці "Мадера". Ну я і вилив вино, набрав "Мадери", а коли біг назад, то солдат вже був п'яний і сидів в калюжі вина... Розграбували тоді і меблеву фабрику на Боженка. Несли столи, стільці... Я приніс додому новий стілець і ящик зі столярним інструментом. Батько мене тоді сильно вилаяв, а вино віддав сусідам", – згадує Віктор Кузьмич.
У період окупації він купував цигарки у солдатів-мадярів і продавав їх на вулиці перехожим.
"Німці нічого не продавали і не купували, а ми, пацани, продавали на Євбазі сигарети поштучно – "Леванте" і "Ґуні". Вже після війни, коли проходив практику на авторемонтному заводі, я бачив там полонених німців. Вони ремонтували техніку. Я іноді їм приносив махорку, яку робив мій батько. Німці курили тільки за розкладом, коли гудів заводський гудок", – згадує Карпенюк.
Парад. 1 травня 1940 року на Хрещатику провели помпезний показ сили
Монумент. 1939 год. Пам'ятник Т. Шевченку
Безлюдно. Площа ім. Івана Франка
Марш. Полонені німці йдуть Софійською площею повз Богдана
Хрещатик. Полонені фашисти укладають асфальт
Танки. Радянські танки їдуть Хрещатиком на параді 1940 року
ОДЯГ І ПОБУТ ЧАСІВ ОКУПАЦІЇ
"Я швидко виросла зі своїх суконь, і мама мені перешивала одяг зі своїх старих убрань. На Сінному ринку і Євбазі селяни обмінювали їжу і продукти на дивани, настільні лампи, одяг і взуття. На обмін ми ходили до сіл. Пам'ятаю, як обміняла свою сукню на їжу, а до Києва повернулася в старому мішку... Їжу готували на примусах. У нас було пічне опалення, і ми ходили до лісу шукати дрова. Їжу готували на плиті. Я ходила за дровами пішки до Пуща-Водиці, трамваї тоді не ходили. Все несли на плечах", – згадує Елеонора Коваль.
Олександр Марущак
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
