Не треба працювати в Держстаті, щоб розуміти, що з кожним роком населення нашої країни зменшується. І це незважаючи на всі обіцянки уряду змінити ситуацію. За даними Держстату, станом на 1 травня 2017 року населення України становило 42,3 млн осіб, що на 400 тис. менше, ніж у січні 2016 року. І на 9 млн менше, ніж у 1991 році. І це без урахування окупованих територій та трудової міграції.
Є думка, що вже найближчим часом наша країна може зіткнутися з нестачею трудових ресурсів, а кількість пенсіонерів щодо чисельності перевищить кількість працюючих.
Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи дає ще менш оптимістичні прогнози: без урахування окупованих територій населення України становить 36,5 млн осіб. Але якщо динаміка спаду населення збережеться, то до 2050 року кількість проживаючих може скоротитися ще на 8,5 млн і складе всього 28 млн жителів. Ще сильніше погіршує ситуацію зростання трудової міграції, яка призведе до зниження населення ще на кілька мільйонів.
Суть проблеми полягає в тому, що з таким рівнем убутку населення в Україні вже через 10-20 років не буде вистачати трудових ресурсів. Населення країни старіє, народжуваність продовжує залишатися нижче рівня смертності, плюс до цього масовий відтік за кордон найбільш здібної та креативної молоді.
Адже всі знають і розуміють – щоб забезпечити гідний рівень життя, потрібен стабільний і високий приріст економіки. Чи вистачить у країні інтелектуальних і трудових ресурсів для забезпечення такого зростання, питання зараз навіть не риторичне.
Якщо ж все залишити без змін, кількість економічно активного населення в Україні кожні наступні 10 років буде знижуватися на 1,5 млн.
При цьому кількість пенсіонерів зростатиме. Вже до 2030 року кількість пенсіонерів в Україні може скласти близько 15 млн, у той час як кількість працюючих з офіційним працевлаштуванням знизиться до 9-10 млн.
А це, в свою чергу, призведе до зростання «Дірки» у Пенсійному фонді, що буде пов’язано з дефіцитом надходжень. За результатами 2016 року дефіцит Пенсійного фонду склав 145 млрд грн, або в 1,5 рази більше в порівнянні з показниками попереднього року. Латання «дірки» в пенсійній системі в 2016 році обійшлося країні у 21% всіх витрат державного бюджету. І поки немає підстав вважати, що зростання дефіциту Пенсійного фонду найближчим часом припиниться. А через 20-30 років дотації Пенсійному фонду можуть скласти до 40% бюджетних витрат.
На сьогодні кількість офіційно працюючих і пенсіонерів фактично зрівнялася, і можливостей для зняття дисбалансу зараз немає. Як вже стало зрозуміло, підняття пенсійного віку проблему вирішити не може, оскільки ситуація через кілька років ситуація повториться, і доведеться знову піднімати пенсійний вік, і так до нескінченності.
Єдиний вихід з цього глухого кута полягає в активізації економічного зростання, який дозволить не тільки збільшити наповнення Пенсійного фонду, але і створити умови для повернення трудових мігрантів, які виїхали працювати за кордон, тому що виявилися не затребувані у своїй країні. Якщо не змінити економічні умови в Україні, проблема з ростом дефіциту Пенсійного фонду буде повторюватися регулярно.
З такою ситуацією, як зараз, все більше видатків бюджету йтиме на покриття дефіциту Пенсійного фонду, відповідно, будуть урізати витрати на освіту, науку, медицину. Зростання потреби у грошах призведе до зростання запозичень як зовнішніх, так і внутрішніх, що призведе до збільшення державного боргу.
І ця потреба в поповненні бюджету і Пенсійного фонду буде стимулювати до збільшення податкових ставок і підвищення пенсійного віку.
Це, в свою чергу, призведе до того, що молодому поколінню доведеться відраховувати від своїх доходів набагато більше, щоб забезпечити старіюче населення. У підсумку від зарплати буде залишатися мінімум, що буде стимулювати виплату зарплат у «конвертах». І коло замкнеться…
Тобто, податкова і соціальна навантаження на працюючих буде збільшуватися, що може стати причиною зростання трудової міграції. При цьому життєвий рівень українців продовжить залишатися на низькому рівні.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
