Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.
Трактування
Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала.
Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.
Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця — Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця — Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі — найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі — найкоротші.
Головні персонажі свята - Купало та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються хлопцями та дівчатами або виготовляються як опудала. Таке поєднання гілка верби — Купайлиця.
Для захисту від відьом використовували дзеркала і ... подерті чоловічі штани
Свято Івана Купала завжди припадає на Петрів піст, до закінчення якого (12 липня) віруючі утримуються від вживання м'яса, молочних продуктів і яєць. Цей літній піст нестрогий, тому до свята господині завжди готували рибні страви. Крім того, оскільки на Петрівку вже починалися польові роботи, покіс, строго канонів поста дотримувалися тільки літні люди. Так, в Густинському літописі (складеному в Густинському монастирі на початку XVII століття) є згадка про те, що під час посту чоловіки-хлібороби їли не тільки рибу, але й молочні продукти, а також сало. Правда, це не стосувалося днів суворого постуу, середи і п'ятниці, коли до обіду готували лише кашу та грибну юшку. За старих часів, кажучи про харчування в цей період, чоловіки жартували: «Великий пiст — це пiст, а Петрiвку баби вигадали, щоб сир і масло зiбрати». Мабуть, тому в старовину на Іванів день влаштовувалися рясні застілля з варениками, пирогами з вишнею, рибою, медовими коржиками... За святковим столом чоловіків, які працювали в полі, пригощали і пряженим салом, і солониною з молодою картоплею, і підчеревиною з часником. З міцних напоїв на столах були пиво, фруктові наливки і навіть горілка. Їжею належало поділитися з рідними, кумами і сусідами. Окремі кошики збирали для нужденних: самотнім людям похилого віку та сиротам несли не тільки їжу, але й полотно на сорочки та рушники, взуття, а також гроші.
Напередодні свята, 6 липня, відзначається день пам'яті мучениці Агрипини. На Горпину Купальський (так святу називали в народі) збирали трави для купання немовлят і миття голови. Увечері розвішували на воротах і вхідних дверях стебла кропиви, вставляли серпи і коси, намагаючись таким чином відлякати відьом, які вночі можуть з'явитися, щоб зурочити. У будинках на підвіконнях розкладали не тільки кропиву, а й любисток, барвінок, коноплю, полин, гілки верби. Вважалося, що для захисту від нечисті послужать навіть дзеркала і ... подерті чоловічі штани.
Найбільший скарб
Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя — кохання.
У цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Збираючи трави, примовляли: «Земля-мати, благослови мене траву брати».
Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.
Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.
У цей день прийнято ходити в лазню і перший раз в цьому році паритися свіжими березовими віниками. «Іванський віник», який нібито має магічну силу, можна додати квіти та листя папороті. А краще зробити його з дванадцяти трав, зібраних в купальську ніч.
На Івана-травника запасалися і оберегами. Наприклад, в Карпатах чоловіки відламувавали від невеликої смереки верхівку, з якої глава сім'ї обходив пасовище і городи, щоб уберегти господарство від мору, посухи та неврожаю. Потім оберіг прикріплювали над вхідними дверима - від злих духів і блискавок. Намагалися роздобути і Іванову голову - так називали подвійний колос жита. Легенда свідчить, що володар цього талісмана може без зусиль знаходити скарби.
Ніч без сну…
За повір'ями, в купальську ніч, яка є найкоротшою, не можна спати, оскільки в цей час оживає не лише природа, а й особливо активною стає всяка нечисть — відьми, перевертні, русалки, чаклуни, домовики, водяники, лісовики.
Проте скупатися у відкритій воді потрібно обов'язково: в цей час вся нечиста сила виходить з річок і морів, тому людині нічого не загрожує. У цю ніч вода набуває цілющих властивостей, допомагає очистити тіло і душу від поганих помислів і зла.
Існує легенда, що в день на Івана Купала можна зцілитися росою. Але для цього треба встати раніше і пройтися босоніж по траві.
Суджений мій, ряджений ...
У вечір цього дня дівчата гадають на судженого — кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок — це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір завчасно узгоджують).
Якщо вінок тоне відразу — коханий розлюбив, і весілля з ним не відбудеться, до берега приб'є — незаміжньою бути в цьому році. У кого вінок найдовше попливе — буде щасливою, а у кого свічка довше прогорить — проживе довге-предовгих життя.
Також існують ворожіння на свічці: ламають її на дрібні шматочки, кладуть у металеву ложку. Ложку нагрівають до тих пір, поки шматочки не перетворяться на розтоплений віск, а потім різко виливають його у воду і ворожать по фігурі.
Не підглядаючи, дівчата зривали букет квітів, який потім клали під подушку. Якщо з ранку виявиться, що зірвано як мінімум дванадцять різних трав, то у дівчини є великий шанс вийти заміж в цьому році.
Сила вогню
Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі.
Він має горіти цілу ніч — від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує «сонячне сплетіння».
Воно має горіти цілу ніч. Навколо нього молодь грає в ігри, співає пісні, водить хороводи. Але головне — це стрибки через багаття.
«Купайла на Йвана.
На долині корч калини,
На калинi три соловейки,
Три соловейки —
Всi три веселенькi.
Перший соловейко —
Молодий Василейко.
Купайла на Йвана.
На Волині три зозуленьки,
Три зозуленьки —
Всі три веселенькi.
Перша зозуленька —
Молода Ганнуня…»
Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув — буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я — чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною — вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя.
Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).
А ще наші предки стежили в свято за погодою і робили свої прогнози на урожай:
«Росяний ранок на Івана — буде врожай на огірки та горіхи», «Дощ — на неврожай», «Коли на Йвана буде просо з ложку, то буде i в ложці».
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
