Сто шкарпеток для захисників від бабусі Галі

Ветеран праці 85-річна Галина Батрак мешкає в Черкасах. З початку російської агресії на Донбасі бабуся Галя, як називають її сусіди, стала волонтером. Попри поважний вік та слабке здоров’я жінка невтомно, день у день, вносить свою посильну частку у зміцнення української армії.

- Улітку 2014-го, — пригадує Галина Батрак, — ще жевріла надія, що війна, можливо, не затягнеться й незабаром закінчиться. Та коли настала зима й наші воїни, напівроззуті й погано обмундировані, опинилися у бліндажах, я не змогла сидіти склавши руки...

Бабуся Галя зібрала в себе вдома, у двох своїх доньок та в сусідів старі вовняні плетені светри, кофти, шарфи й цілими днями розпускала їх, прала, змотувала у клубки. Потім плела шкарпетки, подвійні, теплі, міцні. Кожну партію своїх виробів сама пакувала й передавала черкаським волонтерам -- тим, хто регулярно їздив із народною допомогою на передову. Як правило, не підписувала посилочки своїм ім’ям та прізвищем. "Головне, -- казала, - щоб, отримавши передачу, наші захисники відчули: їх пам’ятають, про них турбуються, їх люблять..."

— Та одного разу, — продовжує Галина Батрак, — я поклала в кілька шкарпеток записочку "Від бабусі Галі" й номер свого телефону. Невдовзі обізвався один із власників моїх шкарпеток. Звали його Стефан. Хлопець дуже дякував за подарунок. Розповів, що родом він із Прикарпаття і коли повернеться з війни, також пришле мені гостинець...

За три зими майстриня сплела для бійців АТО понад сто пар вовняних шкарпеток. І тепер, коли лік пішов на другу сотню, продовжує свою роботу.

— У мене ніколи не буває депресії, — посміхається. — Я завжди при ділі. Крім плетіння, щодня дві години читаю, сама собі готую їсти, роблю гімнастику за методикою Стрельникової. З ковінькою помаленьку виходжу гуляти на вулицю. У мене чудові сусіди, з усіма приятелюю і всіх поважаю. З підприємства, де я пропрацювала 54 роки, мене завжди вітають зі святами — не забувають...

Пишається бабуся Галя і своїми дочками, Танею та Олею, онуками, Галинкою і Валерієм. Мешкають вони окремо, та повсякчас турбуються, провідують.

— Мама дуже добра, світла людина, — ділиться донька Тетяна. — Сповнена віри, любові до людей, вона й нас заряджає оптимізмом і силою духу.

Нині, розповіла донька, матуся, як ветеран Великої Вітчизняної війни, перебуває на лікуванні в обласному госпіталі. У неї там уже є свої підопічні, бо тут перебувають на реабілітації й демобілізовані воїни АТО. Галина Батрак узяла із собою з дому спиці, пряжу. У перервах між лікувальними процедурами невтомна майстриня плестиме для "дорогих синочків" теплі шкарпетки...

Лідія ЛІСОВА