Високі тарифи на опалення з’їдають значну частину сімейного бюджету українців навіть в тих регіонах, де тепло коштує відносно недорого. Їх вплив на добробут кожного і економіку країни в цілому – величезний.
РАК ЕКОНОМІКИ. Ті, хто платить за тепло і не користується субсидіями, протягом опалювального сезону змушені економити на продуктах харчування і послугах. Це – удар по малому і середньому бізнесу, який “годується” з внутрішнього попиту і, якщо вірити офіційній статистиці, створює 79% робочих місць в Україні. Бізнес і сам оплачує дороге тепло, що змушує його підвищувати ціни.
Є й непрямі витрати. У наступному році субсидії на оплату послуг ЖКГ зажадають від державного і місцевих бюджетів 125 мільярдів гривень – це 10% всіх бюджетних витрат країни. Гроші, які могли б йти на ремонт будівель, будівництво доріг або, наприклад, на податкові пільги і стимулювання попиту.
ЩЕ НЕ ВЕЧІР. Дороге опалення в Україні пов’язане з подорожчанням енергоресурсів. Газ з 2013 року в гривневому еквіваленті став дорожче в 10 раз. Вугілля тільки за останній раз подорожчало удвічі. Тепер їх ціни відповідають світовим. Економісти продовжують сперечатися, що для країни більш вигідно: субсидувати видобуток енергоресурсів або кінцевих споживачів, тобто нас з вами.
Тим часом, “дешевим” опалення вже не буде. З кожним роком на плечі споживачів дедалі більшим тягарем лягає необхідність масової заміни теплотрас, більшість з яких були прокладені ще в 60 – 70-х роках і з тих пір їх тільки “латали”.
Не викликають оптимізму і тарифи в сусідніх країнах. Наприклад, в Литві опалення квартири площею 50 кв. метрів обходиться в середньому в 70 євро, в Польщі – до 80 євро, а ось в самих “дорогих” містах України – 50-55 євро. Судячи з усього, необхідність модернізації ТЕЦ і теплотрас призведе до того, що протягом декількох років українські тарифи остаточно зрівняються в європейськими.
МІСЦЕВІ ОСОБЛИВОСТІ. Опалювальний тариф на місцях залежить від багатьох факторів. Частина ТЕЦ використовує для вироблення тепла газ, частина – вугілля. Також на вартість тепла впливає суворість зими, технічний стан ТЕЦ і магістралей, а також структура житлового фонду. У підсумку, в обласних центрах України тарифи відрізняються на чверть. Якщо взяти типову двокімнатну “чешку” площею 46 кв. метрів, то львів’янин заплатить 1220 гривень, а житель Дніпра – вже 1640.
Тарифи і витрати на опалення у обласних центрах України
Картина виходить ще більш цікавою, якщо взяти до уваги всі міста. Найдешевше опалення традиційно в містах-супутниках АЕС. Найбільше платять в Южноукраїнську – 4,6 гривні за метр, а ось в Енергодарі та Нетішині – менше трьох. Цікаво, що навіть за такими цінами жителі Енергодара примудрилися заборгувати за тепло 650 млн гривень.
Крім того, дешеве опалення за тарифами 2013 року залишається на територіях, окупованих Росією. Так, в Донецьку жителі продовжують платити близько 3 гривень.
Найвищі тарифи в Україні досягають 40-45 гривень. У Сєвєродонецьку (Луганська область) жителі і зовсім платять 46,24 гривні за метр. Таким чином опалення 2-кімнатної квартири обходиться їм в 2124 гривні.
КОМУ ВАЖЧЕ. Також слід враховувати рівень життя в регіоні. Скажімо, в Києві високі тарифи оплачувати простіше, ніж в Житомирі – низькі. Зрозуміло, мова йде про сім’ї з середнім рівнем доходів, а не одержувачів «мінімалки». Як видно з таблиці, краще співвідношення між тарифами і доходами спостерігається в Києві, Маріуполі, Львові, Івано-Франківську, Херсоні та Одесі – не більше 20%.
Витрати на опалення 2-кімнатної «чешки» по відношенню до середньої зарплати по регіону
ДАЛІ БУДЕ ЛЕГШЕ. Хороша новина в тому, що рівень доходів в Україні зростає все ж швидше, ніж тарифи на тепло. За даними Держстату, в опалювальний сезон 2016 року українці входили з середньою зарплатою 5,4 тис. гривень, в 2017-й – вже 7,3 тис. Таким чином, зарплати за цей час зросли на 35%, а ось тарифи – на 10%. Правда, ніхто не обіцяв, що вони не виростуть цієї зими.