Лада Бондарева моделює, кроїть та шиє одяг. Навчає 70-80-річних "дівчат" виглядати відповідно до віку, але стильно та елегантно. Показує, як за допомогою аксесуарів створювати нові образи, та дефілює на сцені у власноруч пошитих сукнях. Зараз Ладі майже 90. Вона займається спортом та скандинавською ходьбою, відвідує концерти та театральні вистави. А ще веде IT-тренінги. Як їй це вдається, допитувалася "Українська правда. Життя".
БАЧИЛА ЖИВОГО І МЕРТВОГО СТАЛІНА
– Час має дивну властивість над пам’яттю, – розповідає Лада Бондарева. – В деталях легко згадується все, що відбувалося 40-50 років тому, але швидко забуваєш вчорашні події.
Все життя Лади поділене навпіл. Половина пройшла на Сході колишнього Радянського Союзу, половина - на Півдні України в Одесі.
– За царських часів мій прадідусь був губернатором міста Вірний (зараз Алма-Ата). В Казахстані та Узбекистані прожила до заміжжя, потім разом ыз чоловіком-військовим на п’ять років переїхала до Китаю.
Війна застала жінку в Ташкенті. Лада обурюється, коли чує, що туди війна не дійшла.
– Там був глибокий тил, дійсно. Але туди перевезли всі заводи з усього Радянського Союзу, – згадує вона. – Ми тяжко працювали в кілька змін. Гасло "Все для фронту – все для Перемоги" було для нас не просто словами.
Жінка розповідає, як в цеху електро-кабельного заводу люди падали замертво поряд зі станками.
– Проходиш в один бік – працює. Повертаєшся – його виносять покійником.
Після війни декілька разів їздила в Москву. Бачила Йосипа Сталіна на парадах, потім мертвим – в мавзолеї. Деякий час він лежав там поряд з Володимиром Леніним.
ВЧИЛА ОДЕСИТОК, ЯК ВИЙТИ ЗАМІЖ ГАРНОЮ
З воєнних років Лада береже один яскравий спогад. В Ташкенті вона потрапила на концерт тогочасної зірки - Олександра Вертинського.
– Це було прекрасно. Елегантний та витончений Вертинський. Костюм, метелик. Живий супровід піаніно, – захоплено говорить жінка.
Родина хотіла бачити її медиком, але вона пішла навчатися конструювати одяг.
Не просто шила та кроїла його, а проектувала лекала для ательє та бюро моди. Навіть була експертом з цієї теми в спецорганах.
– У Радянському Союзі весь час боролися зі "спекулянтами" та нетрудовими прибутками, – розповідає Лада. – Приватникам не можна було шити та продавати одяг.
Час від часу партії товарів забирали у продавців, а мене запрошували дати експертну оцінку звідки він взявся – з-за кордону (його дозволяли продавати), чи з підпільного цеху.
Брала в руки джинси, сукню, дивилася на стіжки, на пошив. І одразу розуміла, що кустарна робота. Але ніколи не виказувала на підпільних майстрів.
Навіщо? Люди шили, старалися. Якась жінка одягне – відчує себе королевою. Адже в магазинах цих товарів не було.
В дев’яностих, коли масово почали шити під "французькі бренди", Ладу запрошували допомогти з лекалами для проектування костюмів та суконь. Вони майже не відрізнялися від оригіналів.
Лада працювала інженером із запровадження обрядів в установі побутових послуг "Свято"
Після смерті першого чоловіка, жінка вийшла заміж вдруге та переїхала в Одесу.
Тут вона працювала інженером із запровадження обрядів в установі побутових послуг "Свято".
– Моя робота полягала в тому, щоб "упроваджувати обряди". Проектувала квіточки для наречених, рушники, весільні сукні, набори для виписки немовлят.
Стежила, щоб кожен мікрорайон Одеси мав перукарню, ательє з пошиву одягу, ремонту взуття.
Часто жінка сама була моделлю, яка демонструвала представникам текстильних заводів розробки бюро моди.
– Фігура мені дозволяла, – говорить Лада. – Сукні – це моя слабкість. Я завжди на кілька років випереджала моду. Малювала, вигадувала, носила, а потім бачу, це вже тренд.
Зараз Лада так само шиє собі сукні. Їздить на ринок тканин в Одесі. Шукає там шматки, на яких стоять фабричні штампи.
– 15-20 грн. за метр тканини, і виглядатиме не гірше за французьких модниць, якщо вмієте шити.
МОДНИЙ БЛОГЕР ТА ВИКЛАДАЧ IT-КУРСІВ ДЛЯ БАБУСЬ
Комп’ютер та інтернет жінка освоїла у 85 років. Лада прийшла в Університет третього віку, який був на базі Територіального центру соціальних послуг Приморського району м. Одеси. Там вона обрала для себе кілька напрямків, але найбільше полюбила комп’ютер.
– Нам пояснювали навіть такі речі, – згадує жінка, – що не можна мити системний блок засобами побутової хімії або ставити на нього чашку з чаєм.
Всі лекції Лада занотовувала у зошит. Вдома їх продивлялася та практикувалася на комп’ютері. Її конспекти потім навіть показували студентам у якості прикладу.
Інколи пенсіонерки збиралися разом, щоб виконати домашнє завдання або розібрати складну тему. Через дев’ять місяців навчання жінка на відмінно склала випускний іспит. Створила інтернет-блог про історію моди, а екзаменаційну комісію пригостила власноруч спеченими пиріжками за рецептом з інтернету.
На жаль, блог знищив вірус, тож зараз Лада дописує у Facebook. Шукає історії про довгожителів, демотиватори та поради, як зберегти молодість та довголіття.
– Інтернет – це цілий всесвіт, – ділиться одеситка, – Я знаходжу інформацію про великих художників, письменників, модельєрів. Читаю книжки. Рецензії. Театральну критику.
СКАНДИНАВСЬКОЮ ХОДЬБОЮ - ДО СТА РОКІВ
Активне довголіття неможливе без спорту, вважає Лада. Вона була учасницею Узбекистанської збірної команди з легкої атлетики. Займалися метанням диску. Моржувала. Каталася на велосипеді. Плавала. Ходила на фітнес. Практикувала гімнастику цигун. Бігала.
Зараз її найулюбленіший вид спорту – скандинавська ходьба.
– Скандинавською ходьбою можна дійти до ста років. Я вже десять знайомих долучила до занять.
Мандрує з подругами Одеською областю, далі – важко та дорого.
– Рух – це ліки від усього. Коли їдемо у подорож, то в автобус сідають бабусі. Повертаєшся з подорожі, заходиш в салон, – і дивуєшся. Сидять молоді жінки. Очі блищать. Посмішки щасливі.
Такі перевтілення відбуваються не тільки в подорожах, підмічала Лада.
Жінка є активісткою громадської організації "Всеукраїнський союз активного довголіття "ІТ-бабусі", яка вже кілька років проводять фестиваль "Планета довгожителів".
Арт-терапія, майстер-класи, кулінарні куточки та театралізовані вистави допомагають жінці спробувати себе в різних амплуа.
– Якось захворіла. Лежу. Встати не можу. А мушу, бо у мене роль, на мене чекають. Піднялася, виступила. Хворобу, як рукою зняло.
Рух, спілкування та гарний настрій – це життя. Сиділа б вдома, книжку читала чи лежала… А у русі – кожен орган працює. Кожна клітинка отримує поживні речовини.
Мені інколи знайомі жаліються. Коліна у них болять, ноги не несуть. А це порушена мікроциркуляція крові в організмі. Сердечко, голова страждають. Треба рухатися! Вік – привід смакувати кожним днем життя.
Цими днями в Одесі проходить тренінг для людей старшого віку з навчання комп’ютерної грамоти.
Лада на цьому тренінгу – активна волонтерка, що допомагає іншим оволодіти складною технікою. Для неї особисто – велика радість, що у її підопічних проходять страхи, і вони починають сміливо рухатися до Всесвітньої павутини.
Галина Халимоник, спеціально для "УП.Життя"
Світлини ГО "ВСАД "ІТ-бабусі"
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
