Ми вже чимало дізналися і продовжуємо дізнаватися про те, як мільйони людей катували одним із найстрашніших способів - голодом. Та мало замислюємося над тим, як змінилася внаслідок цього країна, якими стали люди, що пережили жахіття 1932 - 1933 років.
Саме це питання стало темою досліджень кандидатки історичних наук, директорки Національного музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" Олесі Стасюк.
- То які зміни відбулись в українському селі в часи Голодомору й після нього?
- До кінця 1920-х - початку 1930-х років українське село мало уклад, сформований попередніми поколіннями. А тоді враз, за декілька років, усе зламалось.
Більшість українських селян у 1920-х мали землю, реманент, худобу, і не тільки харчами себе забезпечували, а й масово вміли робити той чи інший інструмент, шити одяг тощо. Відповідно, панувала психологія господаря, яку комуністи з люттю називали “куркульською”. Люди жили з відчуттям самодостатності та невеликої залежності від влади. Починаючи з 1929 року селян-землеробів стали заганяти в колгоспи, майстрів - в артілі. Звісно, багато хто був проти. На межі 1920 -- 1930-х років відбулося орієнтовно п'ять тисяч повстань, у яких взяли участь майже мільйон людей. Тоді Москва й вирішила знищувати вільний дух українського селянства голодомором.
- Як ці події змінили стосунки між людьми в селі?
- Ледарі, нікчеми, трактовані більшістю громади як суспільне дно, стали владою, а шановані люди - найбільш гнаними.
Дітям у ті часи наказували доносити на батьків. В архіві Інституту історії НАНУ можемо побачити контрольні роботи учнів сільських шкіл 1933 - 1934 років, у яких школярі мали розкрити такі теми: чим їх годують і де беруть цю їжу, а також - що говорять про владу батьки. Дітей навіть залучали до бригад із розшуку та вилучення прихованого зерна. Поширеними стали доноси, часто ще й вигадані.
Через стукацтво в багатьох селах люди переставали спілкуватись між собою, аби не обмовитися зайвим словом, аби не дати приводу бути в чомусь звинуваченими. Навіть у сім’ї часто просто мовчали.
- Чи крали в той час одне в одного, щоб вижити?
- До початку 1930-х років в українських селах майже не було крадіжок. Ідучи з дому, двері могли підперти віником чи каменем. Після 1933-го ці звички в регіонах, де лютував голод, зникли. Крадіжки стали масовим явищем. Поширилась і практика жорстоких самосудів. Тих, хто вкрав щось із чужого дому чи городу, інколи навіть забивали до смерті.
Однак крадіжок у колгоспу селяни не засуджували. Саме в час Голодомору виник термін "несуни" - це люди, які несли зерно чи картоплини з колгоспу в чоботах, рукавах, кишенях. До речі, щоб селяни не змогли виживати завдяки дрібним крадіжкам, із 7 серпня 1932 року Москва ввела в дію постанову, яку в народі називали “законом про п’ять колосків”. Згідно з ним, покаранням за найменші крадіжки в колгоспу був розстріл із конфіскацією всього майна або (у випадку пом’якшувальних обставин) позбавлення волі від 10 років із конфіскацією всього майна.
- Як змінилося ставлення до їжі?
- Традиційно українці не вживали в їжу більшість диких птахів. Їсти лелеку в свідомості людей було чимось на кшталт людожерства. Павуків з хати тільки виносили, але не вбивали - через сакральний страх. Не їли конину... Під час Голодомору всі ці психологічні бар’єри впали, все стали сприймати, як харч.
До цих трагічних часів сім’я завжди снідала, обідала та вечеряла разом - діти, батько-мати, дідусь-бабуся. Усією родиною молилися перед трапезою, за столом рідні спілкувалися. На початку 1930-х мільйони людей звикли харчуватися де-небудь і як-небудь, аби тільки було що вкинути до рота.
- А як Голодомор вплинув на культурні традиції українців?
- 1932 року спробували перенести вихідний з неділі на четвер. Така практика тривала півроку, але не вкорінилася, бо люди саботували роботу в неділю. Згодом на Великдень колгоспи вже зумисне планували якісь важливі роботи. За церкву в селі громада мала платити податок. Коли вже стало нічим платити, то церкви закривали. Із 1933 року дівчат і хлопців стали заганяти в приміщення храмів, де вмикали грамофон та змушували танцювати - інколи навіть під дулами пістолетів. Тоді ж школярів взялись систематично переконувати в шкідливості релігії.
Під час Голодомору люди намагалися таємно, без усяких святкувань, охрестити дитину. Свідоцтво про хрещення знищували, бо за це можна було залишитися без нікчемної підгодівлі за роботу в колгоспі.
До років Голодомору в українському селі весілля зазвичай тривало сім днів. Опісля - подекуди три дні, а подекуди - лише один. Алкоголю до часів голоду на весіллі майже не вживали. Натомість під час Голодомору пияцтво в селах стало поширеним. Багато спиртного завозили на колгоспні святкування “обжинків” та червоних дат календаря. Так воно й вкоренилося.
До речі, з того часу в селі почалося масове самогоноваріння. Адже традиція пити багато з'явилася, а грошей на це не було.
Та однієї з найбільш разючих змін зазнало ставлення до смерті. До Голодомору покійника в селі максимально вшановували, а в 1932 - 1933 роках часто ховали абияк: в якихось скринях, ящиках, без священика... Найняті владою люди їздили по селу, чіпляли трупи гаками й закидали на підводи, потім звалювали в якісь канави, інколи присипали тільки снігом...
Андрій ГАНУС
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
