Його звикли називати російським художником, значно применшуючи вплив України. Це Ілля Рєпін.
Народився Рєпін у Харківській губернії і прожив на українських землях 20 років. Саме тут спочатку опанував акварель, а потім долучився до місцевої іконописної школи. Талант був очевидний, тож сім’я вирішує відправити сина до легендарної Академії мистецтв у Петербурзі. Так юнак з провінції стає її кращим випускником.
Після мандрів старою Європою, його тягне у рідне містечко Чугуїв. Тут пише портрети селян і ескізи для майбутніх робіт. Протягом усього життя Рєпін постійно повертатиметься до українських мотивів. Це й вечорниці, українські жінки і козаки. Останні прославлять художника особливо, а саме робота “Запорожці пишуть лист турецькому султану”.
Задум з’явився у 34 роки, а реалізувати вдалось тільки у 47. Художник ретельно підійшов до справи – вивчав козацьку зброю і одяг, постійно радився з українським істориком Яворницьким і ще довше шукав моделей. Вони тут непрості. Картину придбав імператор Олександр III за 35 тисяч рублів – просто гігантську суму.
Українські сліди бачимо й в іншій культовій роботі “Не чекали”. Якщо придивитися до картин на стіні, то помітимо портрет Шевченка. Рєпін любив вірші українського кобзаря. Коли вперше з’явилася ідея поставити йому в Києві пам’ятник, Рєпін запропонував одразу 4 проекти, плюс намалював його портрет.
Образ самого художника доповнювали його численні дивацтва. На вході до його дому висіла табличка “Прислуги немає. Знімайте пальта і калоші самі.” Посеред їдальні стояв круглий стіл з рухомою серцевиною, так щоб гості самостійно брали собі добавку, а не просили їм щось подати. А ще, будь-якої пори року художник спав при відчинених вікнах. У період лютих морозів прокидався з інеєм на ковдрі, але спокійно струшував його і бадьоро брався до роботи.
Не менше дивувала людей і скромність художника. Попри всі схвальні відгуки й величезні гонорари, сам Рєпін називав себе працелюбною посередністю.
В останні роки життя, коли художник вже жив у Фінляндії, він знову звернувся до теми України та запорозьких козаків.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
