Рівно століття минає відтоді, як юні вояки — київські курсанти та загін «Вільного козацтва» — зустріли вогнем більшовицьких окупантів, що мали численну перевагу в силі.
Кращий спосіб вшанувати подвиг і трагедію звитяжців — це «олюднити» їх, відновити в пам’яті обставини героїчної самопожертви, обличчя загиблих людей, реконструювати перебіг драматичних подій. 100 років бою під Крутами, що його дали 29 січня 1918 року українські юнаки (близько чотирьох сотень героїв) більшовицьким загарбницьким ордам Муравйова, що саме рушили на Київ, дає нам саме таку можливість. Крути — це невеличка залізнична станція на Чернігівщині (18 км на схід від Ніжина, 130 км на північний схід від Києва). Вона назавжди увійшла в історію України. Щоб зрозуміти значення бою під Крутами, необхідно згадати події, що передували трагедії.
Кінець 1917 року. Молода Українська Народна Республіка не так давно проголосила свою автономію в складі Росії і взяла курс на будівництво демократичної держави. Триває Перша світова війна. 17 грудня 1917 року Центральна Рада отримує ультиматум за підписом Леніна та Троцького. Вожді більшовиків вимагали негайно припинити роззброєння червоних військових загонів і легалізувати їх, що фактично означало проголошення війни.
Керівництво УНР відхилило ультиматум та спробувало залагодити конфлікт з урядом Леніна за допомогою дипломатії (простежуються певні актуальні паралелі з сьогоденням). Але трагедія полягала в тому, що майже цілком була відсутня боєздатна армія: якщо ще влітку 1917-го Центральна Рада могла розраховувати на майже 300 тисяч прихильного війська, то вже у січні 1918-го кількість військ, вірних УНР, складала лише 15 тисяч осіб в цілому по Україні. До цього стану призвів цілий комплекс причин: курс Центральної Ради на скорочення, а то й розпуск регулярного війська із його заміною «народною міліцією»; здеморалізований стан українських військ, їхня втома від війни; підривна робота більшовицьких агітаторів із розкладу вітчизняних збройних сил... Це лише основні фактори трагедії. Але суть подій полягала в тому, що основний тягар, основна жертва в перебігу оборони Києва від більшовиків (ясно, що переговори з ними ні до чого не могли привести) лягли на плечі українських курсантів 17 — 20 років і студентів та козаків загону «Вільного козацтва» — разом трохи більше 400 хлопців. Вони майже всі полягли у нерівному бою під Крутами 29 січня 1918 року, проте затримали просування ворога до столиці України. Поранених хлопців окупанти нещадно вбивали...
Ще 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Університету Святого Володимира та Українського народного університету було утворено студентський курінь Січових Стрільців, який закликав молодь зі зброєю в руках боронити Україну. Очолив курінь (дві сотні бійців) старшина Андрій Омельченко — студент Університету Святого Володимира. Вступ до куреня був винятково добровільним. Доєдналися до нього й учні київських шкіл. А 26 січня 1918 року Аверкій Гончаренко, командир українського загону в складі чотирьох сотень учнів старших курсів 1-ї Київської юнкерської школи імені Богдана Хмельницького, який прикривав підступи до Києва із північного сходу, терміново повідомив столицю про необхідність допомоги: більшовики наступали. Вже наступного дня перша сотня Студентського куреня прибула в район Ніжина. Боєприпасів було обмаль, переважна більшість хлопців не мала жодної військової підготовки...
Не бажаючи зустріти ворога в Бахмачі, де були переважаючі сили більшовиків, Аверкій Гончаренко наказав відступити до станції Крути й готувати оборону. Вранці 29 січня розпочався наступ окупантів. Гончаренко мав лише чотири сотні бійців... Із тилу крутян підтримували бронепоїзд і гармата. Отримуючи вбитих і поранених, «червоні» просувались вперед, маючи численну перевагу в силі. Бій тривав понад п’ять годин, українці відбили чотири атаки ворога, зазнали великих втрат. Згодом до Крут прибули додаткові загони Муравйова, а з боку Чернігівської колії «червоні» підтягнули бронепоїзд, що почав обстріл захисників із тилу. У студентів і юнкерів закінчилися набої й гарматні снаряди. Допомога з резерву УНР не дала Муравйову змоги оточити та знищити українців. Зібравши вбитих і поранених, українське військо відійшло до ешелону. Але одна чота студентів (біля 50 — 60 осіб) потрапила у розташування ворога й після знущань та катувань була розстріляна...
Навіть попри величезні втрати українців (загинуло 250 — 300 юнаків, достеменно відомі лише імена тих, хто був у березні 1918-го похований на Аскольдовій могилі) молоді бійці затримали марш окупантів на Київ на два-три дні (ремонт залізниці, перегрупування ворожих сил), що в тодішніх умовах (ішли перемовини в Брест-Литовську) було дуже важливо. Пам’ятаймо, подвиг героїв Крут не може бути марним!
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Ілюстрація до матеріалу: ВАСИЛЬ КОРЧИНСЬКИЙ, «КРУТИ. МАМИНІ ЯБЛУКА». РОБОТА ПРЕДСТАВЛЕНА НА VIII ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ БІЄНАЛЕ МИСТЕЦТВА ІСТОРИЧНОГО ЖАНРУ «УКРАЇНА ВІД ТРИПІЛЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ В ОБРАЗАХ СУЧАСНИХ ХУДОЖНИКІВ» / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ МАРІЇ ПРОКОПЕНКО / «День»
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
