загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Традиційне вбрання гуцулів стало сенсацією модного сезону

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Раніше у тренді було пончо, а нині на піку моди - гуня - одяг, який носили гуцульські вівчарі ще декілька століть тому. Ця одежа з вовни овечки-ангорки має лікувальні властивості. А ще в ній затишно і тепло, пише газета "Експрес".  

Горянська гуня - справжній витвір народного мистецтва. За кроєм - такий собі гібрид піджака і ліжника: накидається на плечі, спереду - зав’язується на декоративні шнурочки.

...Майстриня Марія Гойчук дає мені приміряти новеньку гуню. "Подобається шубка? - питає. - Така пухнаста білосніжна одежа з вовни личить усім жінкам. А як зігріває! І в мокру погоду не промокає - краплини скочуються по довгому ворсу".

У кухні пані Марії - дерев’яний верстат, за яким і працює майстриня. Човник швидко бігає по ничильницях, рядок за рядком народжується вовняне полотно, з якого й шиють гуні. А обшивають одежину кольоровими нитками, китицями, стрічками, розшивають квітами, паєтками та блискітками. Щоби виготовити гуню, витрачають чотири-п'ять тижнів.

"Обстрижена овеча вовна має непривабливий вигляд та неприємний запах, - каже майстриня. - Щоб стала біла та м’яка, її відпарюють у гарячій воді щонайменше п’ять годин. Щоби добре вимилася, ходимо по вовні ногами. Полощемо у холодній воді, а щоб просохла і вибілилася - розвішуємо на сонці. Для того, щоб вовна стала м’якенькою, миємо її вдруге під проточною водою гірського потічка. Просушену - сортуємо, скубемо, вичісуємо спеціальним гребінцем".

Майстриня бере до рук велику щітку, у якій замість зубчиків - металеві цвяхи, і чеше овече пасмо. Виходить чистобілий пухнастий клубок. Така вовна легко скручується в нитку. Прядуть її на веретені. І якщо для ліжника та покривала нитка може бути неоднорідною, то для гуні підходить лише рівна та пухнаста. Із ниток тчуть джергу (полотно) на дерев’яному верстаті - кроснах. Готову джергу кидають у валило - величезну дерев'яну діжу, звужену донизу, в яку з жолоба падає потік гірської води. Там вона крутиться не менше семи годин, стає щільною і пухнастою. Далі з джерги шиють гуні.

"Нині в моді - пальто-покривало, а гуня - дуже подібного крою. Тож попит на такий одяг є, - каже майстриня. - Традиційні жіночі гуні - білі як сніг, вони пасують жінкам. Для чоловіків - чорні й сірі тони. Маємо й фарбовані гуні - рожевого, синього, бузкового та червоного кольорів. Загалом шиємо гуні на всякий смак - довгі, короткі, до коліна".

Джерело:
До списку новин