Його порівнювали з Оскаром Шиндлером – німецьким промисловцем, який в роки Другої світової війни врятував понад тисячу євреїв. Втім, цей аргентинський дипломат допоміг уникнути смерті набагато більшій кількості людей. А ще він народився в українській родині і носив прізвище Козак.
НАЩАДОК ЕМІГРАНТІВ. Роберто Козак народився на невеликій фермі на північному сході Аргентини в 1942 році. Сім’ї його батьків приїхали в цю латиноамериканську країну в пошуках кращого життя ще в кінці XIX століття. Сам Роберто отримав інженерну освіту, але у віці 26 років влаштувався на роботу в аргентинський офіс Міжнародного комітету з європейської міграції. У цій організації він пропрацював більшу частину свого життя.
ТЕМНІ ЧАСИ. У 1972 році Роберто Козака перевели на роботу в чилійський офіс комітету. А через кілька місяців в країні стався військовий переворот. Диктаторський режим генерала Аугусто Піночета заборонив опозиційні партії і почав справжній терор проти незгодних. Противників диктатури вбивали на вулицях серед білого дня або відправляли до концтаборів, в один з яких перетворили Національний стадіон у столиці країни, Сантьяго. Тільки за неповними даними, за п’ять років політична поліція заарештувала близько 70 тисяч осіб. Частину з них стратили без суду і слідства, інші пережили катування, приниження і насильство.
КОРИСНІ ЗВ’ЯЗКИ. Роберто Козак не був політичним активістом чи волонтером. Він непогано заробляв в комітеті, і ніхто не вимагав від нього ризикованих політичних кроків. Проте, коли на його очах вбивали і викрадали людей, Роберто не міг сидіти, склавши руки.
«Він повинен був щось робити, він не міг залишатися байдужим. Він був переконаний, що такі організації, як Міжнародний комітет з європейської міграції, зобов’язані допомагати людям», – згадує дружина Козака, Сільвія.
Відразу після перевороту Козак налагодив зв’язки з іншими людьми, які симпатизували опозиції – правозахисниками, дипломатами західних країн і католицькими священиками. Разом з ними він складав списки затриманих, а часто – і сам їздив по таборах і зустрічався з в’язнями. У своєму будинку він влаштовував прийоми для військових, чиновників і офіцерів спецслужб, постійно умовляючи їх замінити комусь із заарештованих тюремний термін на вигнання з країни.
Козак зустрічався навіть з самим Піночетом і зумів переконати диктатора, що порушення прав людини шкодять міжнародному іміджу Чилі, і домігся звільнення ще кількох десятків людей.
ШЛЯХ ДО СВОБОДИ. Отримавши наказ про звільнення чергового політв’язня, Роберто Козак через друзів-дипломатів отримував для нього візу в посольстві однієї з західних країн, адже в будь-який момент влада могла передумати. Тому, поки вирішувалися бюрократичні формальності, Козак ховав звільнених у себе вдома або в офісі. Він був з ними весь час, поки вони не сідали в літак.
За даними посольства США в Сантьяго, завдяки Роберто Козаку вийти з концтаборів і виїхати з країни змогли близько 30 тисяч політв’язнів. Серед них – студентка-медик Мішель Бачелет, чий батько працював в уряді до перевороту, а після нього потрапив до концтабору і помер від тортур. У 2006 році Мішель Бачелет оберуть президентом Чилі.
НА ВОЛОСИНІ. У 1986 році група радикальних опозиціонерів влаштувала напад на кортеж Піночета. Сам диктатор відбувся легким переляком, але кількох його охоронців застрелили.
Через кілька днів після цього в офіс Міжнародного комітету з європейської міграції увірвалися спецназівці. Погрожуючи автоматами, вони обнишпорили приміщення, а самого Роберто Козака відвезли на допит. Співробітники згадують, що він повернувся через кілька годин з обличчям, позеленілим від жаху. Однак ні під час обшуку, ні при допиті поліцейські не змогли знайти жодного компромату. Розуміючи, наскільки ризикованою справою він займається, Роберто Козак ретельно приховував будь-які докази. Про всі деталі його місії не знали навіть найближчі люди.
ВИЗНАННЯ. У 1990 році Піночет пішов у відставку, а демократичні вибори виграла опозиція. Нові лідери країни, багатьом з яких вдалося вижити саме завдяки Роберто Козаку, нагородили свого рятівника орденом Бернардо О’Хіггінса. Це найвища нагорода чилійської держави для іноземних громадян.
Вийшовши на пенсію, Роберто Козак оселився в Чилі і прожив тут останні десять років свого життя.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
