Страшні цифри: де в Україні найвищі тарифи на тепло і чому

У невеликих містах тарифи на тепло часто-густо вищі, ніж у Києві або обласних центрах. Там, де робочих місць майже немає, а 6 тисяч гривень вважається хорошою зарплатою, тепловики і міськради встановлюють тарифи і в 40, і 50 гривень за квадратний метр. І це – не межа.

КОЛА ТАРИФНОГО ПЕКЛА. Серед обласних центрів в семи містах опалення коштує менше 30 гривень за кв. метр, в 12 – від 30 до 35 гривень за «квадрат». І тільки в Чернігові і Дніпрі тариф трохи перевищує 35 грн./кв. метр. За тепло в трикімнатній квартирі жителям цих міст доводиться платити близько 1800 гривень на місяць.

Але навіть ця цифра не здаватиметься великою у порівнянні з тарифами, встановленими в десятках малих і середніх міст України.

Жителям Прилук, Павлограда та Шостки, можна сказати, пощастило. Вони платять за тепло від 34 до 36 гривень за кв. метр. У Кременчуці тариф – 38 гривень, у Бердянську та Умані – під 40, частина жителів Кривого Рогу платить 44 гривні, а мешканці Ніжина – 47 гривень за «квадрат».

Планку в 50 гривень «успішно» перестрибнули в Краматорську (51,5 грн./кв. м), Каховці (52 грн./кв. м) і Смілі (54 грн./кв. м). Але й це не межа, тому що в містечку Гола Пристань Херсонської області опалення коштує 63,7 грн./кв. м, а споживачі підприємства «Криворіжтепломережа» сплачують за тарифом 67 грн./кв. м – майже вдвічі більше, ніж жителі Дніпра , і в 2,5 раза більше, ніж львів’яни.

Настільки велика розкиданість в тарифах по Україні має кілька причин, головні з яких – стан інфраструктури та зловживання, пов’язані з субсидіями.

АВАРІЙНЕ ТЕПЛО. Ступінь зносу тепломереж в Україні сягає 70%, – стверджує експерт з енергетики Вадим Гламаздін. Те ж стосується котелень: з 25 тисяч точок у країні – термін експлуатації обладнання перевищено у 40%. Це за офіційними даними. За неофіційними – в цьому списку 60% котелень.

Застарілі обладнання та мережі призводять до великих тепловтрат. «Опалює повітря» вся Україна, але в малих містах ця проблема стоїть особливо гостро. Коштів міського бюджету тут недостатньо, щоб періодично допомагати тепловикам – погашати їх борги, перекладати труби під час реконструкції доріг. Утворюється замкнуте коло: чим старша інфраструктура, тим вищий тариф. А грошей все одно не вистачає, тому що населення не може платити більше.

РІШЕННЯ. Є й позитивний досвід вирішення проблеми. У 2016 році в Нікополі і Марганці (Дніпропетровська область) влада вирішила відмовитися від централізованого опалення і перевести житло і соціальні об’єкти на електричний обігрів. На той час старі тепломережі та котельні вже не витримували навантаження.

Для місцевої влади виявилося вигіднішим модернізувати підстанції і допомогти малозабезпеченим встановити необхідне обладнання. Також було організовано перехід населення на двофазні лічильники, які дозволяють платити вдвічі менше з 23:00 до 7:00. Під час збільшення  навантаження на мережі в 1,5-2 рази витрати споживачів зменшилися вдвічі.

Раніше повністю відійшов від централізованого опалення Ужгород. А ось влада міста Покров у Дніпропетровській області, зіткнувшись з необхідністю вкладати кошти в підстанції і лінії передач, провела серед населення кампанію з установлення газових котлів. Це теж недешево, але все ж вигідніше, ніж експлуатувати котельні.

СУБСИДІЇ НА ШКОДУ. Місцева влада часто завищує тарифи, покладаючись на субсидії, – запевняє екс-міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко. Механізм простий: встановлюючи непомірні розцінки, влада «підсаджує» населення на субсидії. Їх оформленню дається «зелене світло», і виборці вважають свого мера благодійником.

«Як тільки в місті стає на субсидії 70-80% населення, мер вирішив своє завдання. Він переклав проблеми електорату на всю країну. А люди кажуть: «Який у нас прекрасний мер, він захистив нас від зростання цін на тепло», – говорить Кучеренко.

Ті ж, хто не зміг оформити субсидію через «високі доходи», або поповнюють армію боржників, або, затягнувши пояси, платять по 2-3 тисячі гривень на місяць.

Відзначимо, що в 2017 році на оплату субсидій з бюджету країни було виділено 68 млрд гривень, а в 2018 році заплановано вже 71 млрд гривень. Але експерти стверджують, що до кінця нинішнього року витрати можуть досягти 100 млрд гривень.

АЛЬТЕРНАТИВА. Як показує практика, набагато вигідніше виділяти гроші не на субсидії, а на модернізацію інфраструктури або перехід на індивідуальне опалення. Це дозволяє знизити витрати населення і держави, а також радикально вирішити проблему зносу потужностей, яка поки що відкладається на майбутнє.

Судячи з усього, такий перехід неминучий, але відбуватиметься в міру зносу мереж і обладнання котелень. На найближчу перспективу це означає зростання тарифів на тепло і ризик аварій, через які без опалення залишаються житлові масиви і цілі міста. З початку 2018 року такі інциденти відбувалися в Кропивницького (тариф – 34 грн./кв.м), Славутичі (40 грн./кв.м) і Смілі (54 грн./кв.м).

Прийнята в СРСР у роки надлишку природного газу система централізованого опалення майже не використовується в інших країнах світу. Вона визнана найдорожчою і неефективною, а її підтримка вимагає все більших витрат. Однак перехід на альтернативні способи опалення вимагає від муніципалітетів великих інвестицій, а головне – сміливості.