Українці, особливо жителі міст, з великим острахом наближаються до пенсійного віку. Адже це часи, якщо немає допомоги від дітей, наруги над людиною. Ті пенсійні кошти, які людина отримує, не дозволяють ні нормально харчуватися, ні нормально одягатися, ні лікуватися не кажучи про те, щоб дозволити собі відпочинок. Усвідомлюючи нелюдське ставлення до своїх співгромадян, влада намагається змінити ситуацію. Пенсійна реформа направлена саме на виправлення цієї ситуації, але вона чомусь гальмує. Про плюси та мінуси реформи ми розмовляємо із Головою Ради Української асоціації адміністраторів пенсійних фондів Тетяною Сальніковою.

- Поясність стисло, в чому суть пенсійної реформи. Що і чому потрібно реформувати?

Тетяна Сальнікова: Існуюча солідарна пенсійна система (з внесків працюючих до ПФУ сплачуються пенсії пенсіонерам) вже ніколи не зможе забезпечити гідні пенсії ні нинішньому, ні майбутнім поколінням громадян. Зараз 10,5 мільйонів платників внесків мають забезпечити пенсіями 12 мільйонів пенсіонерів. Це неможливо. З часом кількість пенсіонерів по відношенню до працюючих буде лише зростати. І це проблема не лише України, а й усього світу. Саме тому переважна більшість країн вирішують її, створюючи щонайменше три рівні пенсійної системи (однаково важливі, що доповнюють один одного): солідарний, обов'язковий накопичувальний та добровільний накопичувальний. Так у людини на пенсії може бути не одне джерело доходу, а три: з солідарної системи за рахунок внесків тих людей, які працюють, з власного пенсійного рахунку, на який вона робила обов'язкові внески із зарплати протягом життя та з власного пенсійного рахунку, на який вона могла робити добровільні внески додатково до обов'язкових (з інших доходів, із залишків коштів, які не знадобились на поточне споживання, тощо).

Окрім того, це надає людині можливість отримувати нормальну пенсію, розмір якої прямо залежить від доходу, який людина отримувала протягом життя, запровадження накопичувальних пенсійних фондів допомагає розвиватись економіці, створюється внутрішній довгостроковий інвестор, кошти якого вкладаються в економіку країни і допомагають їй швидше зростати.

- На якому етапі реформа в Україні?

Тетяна Сальнікова: У нас така реформа була розпочата у 1998 році. З 2005 року запрацювало добровільне пенсійне накопичення. Обов'язкове держава мала запровадити у 2007 році. Однак, досі не зробила цього, оскільки не вистачало політичної волі на таке рішення — адже вигідніше додати 100 гривень пенсіонерам, які вже зараз підуть за тебе голосувати, аніж забезпечити нормальне життя цілим поколінням наших громадян, але у майбутньому, коли вони підуть на пенсію через 10–30 років...

І лише нещодавно, 3 жовтня 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Там передбачено, що з 1 січня 2019 року мають розпочатись внески до обов'язкової накопичувальної системи для усіх працюючих громадян нашої країни, які сплачують внески до ПФУ. Уряд зобов'язаний до 1 липня 2018 року створити усі необхідні умови для того, щоб нарешті ця система запрацювала у передбачені строки. 

- Як реформа вплине на пересічних громадян?

Тетяна Сальнікова: Люди, які зараз працюють, у майбутньому отримають не одну пенсію, а дві або три з різних джерел.

Першу — з державного пенсійного фонду, яка залежатиме від страхового стажу, віку, індивідуального коефіцієнту заробітної плати, коефіцієнту вартості одного року стажу, який визначатиме держава, показника середньої заробітньої плати, який також розраховуватиме держава.

Другу пенсію — з власних накопичень, які людина робитиме протягом життя в обраному самою людиною пенсійному фонді. Тобто людина сама визначатиме, куди саме вона хоче спрямувати частину свого пенсійного внеску. Обраний пенсійний фонд людина може за власним бажанням змінювати у будь-який момент на той, який їй подобається більше, в якому вона більше упевнена. І ця пенсія залежатиме винятково від того, скільки людина перерахувала на свій рахунок внесків, та який інвестиційний дохід ці внески "заробили". Чим довше людина накопичує — тим більша буде у пенсійній виплаті частка доходу. Тому важливий навіть не річний відсоток доходу, а строк накопичення (чим довше — тим краще) та надійність обраного фонду.

- Скільки часу триватиме сама реформа і коли вона запрацює у повному обсязі?

Тетяна Сальнікова: Реформа вже триває майже 20 років, але найважливіша її складова все ніяк не запрацює. Але тепер маємо законом встановлену дату — 1 січня 2019 року. Тож маємо надію, що цей Уряд не імітуватиме реформи, а виконає взяті на себе державою зобов'язання, та всі три рівні пенсійної системи в нашій країні запрацюють врешті на повну силу з цієї дати. І люди отримуватимуть нормальні доходи на пенсії з декількох джерел, а економіка отримає такі критично важливі інвестиції, за якими поки що ходить з простягнутою рукою закордоном.

- Як буде вирішуватися питання накопичення на власному рахунку для людей передпенсійного віку, адже вони фізично не зможуть відкласти на ньому достатньо коштів?

Тетяна Сальнікова: Що для вас краще — отримати додатково до однієї пенсії ще 200–500 гривень або не отримати їх? Так, багато людей передпенсійного віку не накопичать, але хоч щось додатково буде. Однак, зараз передбачено, що людина, якій залишилось менше 10 років до пенсії, може за власним бажанням відмовитись від участі у державному пенсійному накопиченні. Тобто, якщо людина вважатиме, що краще багато вже не накопичить, бо залишилось декілька років до виходу на пенсію, то вона зможе написати заяву та відмовитись.

- Як врегульовується питання, коли трудовий стаж у людини великий, а заробітна плата була маленька?

Тетяна Сальнікова: У накопичувальній системі все дуже просто: від стажу нічого не залежить. Тільки від внесків. Скільки коштів вніс на рахунок, плюс дохід, який ці кошти заробили, — все отримаєш у вигляді пенсії. Стаж впливає лише на солідарну пенсію. До речі, накопичувальна система вкрай важлива для людей з невеликим стажем з огляду на те, як підвищили вимоги до розміру стажу для отримання пенсії за віком. Адже згодом без наявності 25 років стажу пенсію не будуть виплачувати взагалі, лише соціальну допомогу. А у 60 років можна буде вийти на пенсію лише за наявності 35 років стажу. Тож накопичувальна пенсія може стати основним джерелом доходу для людей, які не мають 35 років стажу, але у 60 вже не мають здоров'я працювати, а також для тих, хто через неофіційну зайнятість, яка була дуже розповсюджена у 90 — 2000-х рр., не набере 25 років стажу навіть до 65 років. 

- Хто гарантуватиме захист пенсійних накопичень на рахунках? Як вони будуть захищені від інфляції та й від того, щоб їх банально не вкрали?

Тетяна Сальнікова: Від інфляції кошти будуть захищені тим, що вони не лежать, а працюють — вкладені у різні активи, які приносять прибуток, причому не в один чи два, а "у різні кошики" відповідно до жорстких вимог законодавства. Так, наприклад, кращі недержавні пенсійні фонди навіть протягом кризи 2014 — 2016 рр. заробили для людей дохідність вищу за інфляцію. І на жоден день не припиняли пенсійні виплати.  

Щоб пенсійні кошти не вкрали, створена ціла система контролю — від самого майбутнього пенсіонера, який може щодня перевіряти стан свого рахунку та змінювати фонд, якщо його щось непокоїть, до взаємного контролю компаній, що обслуговують пенсійний фонд, та державного контролю. Практика показала, що найкраще працює контроль людини. І це логічно. Хто найбільше зацікавлений у тому, щоб кошти не вкрали — власник! Треба лише забезпечити йому можливість контролювати —  доступ до контролю стану рахунку, публічна звітність фондів, публічні аудиторські висновки, щоденне розкриття інформації у публічному доступі про основні показники роботи пенсійного фонду, тощо.

Також дуже добре зарекомендували себе на практиці, як контрольний орган, адміністратори пенсійних фондів — це компанії, які ведуть персоніфікований та бухгалтерський облік пенсійних фондів. Вони контролюють рух коштів (куди йдуть, на які цілі), пенсійних накопичень (щоб справедливо розподілялись доходи між майбутніми пенсіонерами), дії КУА щодо інвестування (чи не порушують закон, чи не маніпулюють цінами, тощо), контролюють витрати (щоб не більше встановленого розміру) та загальну ефективність фонду.

Слабке місце, яке треба посилювати — це державний контроль. Дуже важливо створити ПРОФЕСІЙНИЙ державний контроль, коли державний регулятор візьме на себе відповідальність за те, щоб не лише формально папірці перевіряти, а щоденно дивитись на показники діяльності пенсійних фондів та діяти на упередження проблем, а не "коли гримнуло". Для цього державним чиновникам треба вчитись, розбиратись з технологіями накопичення, вивчати той досвід, який в Україні напрацьовано протягом 13 років роботи добровільного пенсійного накопичення.

- Які перешкоди залишається подолати, щоб пенсійну реформу в Україні завершити?

Тетяна Сальнікова: Наразі вже існує все. По-перше, працююча система добровільного пенсійного накопичення, з досвідом проходження криз (2008, 2014 — 2016 рр.), сильні сторони та напрямки удосконалення якої зрозумілі. Вона побудована на базі найкращого світового досвіду, відповідає вимогам Євродиректив, і на її базі можна запровадити обов'язкове накопичення до 1 січня 2019 року.

По-друге, законодавство готове. У Верховній Раді України зареєстровано законопроект (№ 6677), розроблений 59-ма народними депутатами (майже безпрецедентний взірець колективної роботи народних обранців), який передбачає вчасне завершення реформи і запуск її другого рівня.

Залишилось лише, щоб держава виконала взяті на себе зобов'язання та взяла на себе відповідальність за гідне майбутнє своїх громадян. Чи є тут перешкоди і хто саме їх чинитиме — побачимо вже до липня цього року.

Сергій Огін