Мальовничий літопис Марії Нелеп

Цією любов’ю ніби просочена кожна робота художниці: квіти, дерева, сільські обійстя й вулички, церківки, пейзажі з долинами, пагорбами, улоговинами, річками її рідної Обухівщини й особливо — родинні портрети, обличчя. Світло дитинної щирості променить через колір, деталь, образ...

У Києві, в Музеї Івана Гончара, 6 березня відкрили виставку мисткині українського наїву Марії Нелеп.

Це перша персональна експозиція творів народної художниці, де в такій кількості представлені її роботи. Відвідувачі мають можливість побачити 66 картин із доробку Марії Нелеп — майстрині, яка досі залишалася невідомою широкій публіці. Кураторами проекту виступають Тетяна Пошивайло, заступниця директора НЦНК «Музей Івана Гончара» з науково-просвітницької роботи та Петро Гончар — директор музею. В останні роки життя Музей Івана Гончара опікувався мисткинею, і результатом такої співпраці є збереження її творчої спадщини та створення унікальної фондової збірки у понад 400 картин.

Народилася в Обухові на Київщині. Пережила лихоліття Голодомору та війни. 1952-го змушена була перебратися до Києва, щоб знайти роботу. У своїх творах, із притаманною їй емоційною виразністю, Марія Нелеп прагнула детально розповісти про епізоди власного, дуже нелегкого життя, протягом якого їй довелося пережити голодомори, сирітство, тяжко працювати і в рідному селі Обухові, і в Києві на будівництві.

"Малювати так хотілося, а олівців та паперу не було за що купити! - згадувала українська майстриня Марія Нелеп. - Любов до малювання з`явилася з пелюшок. Я виводила образи прутиком по мокрому піску, вуглинкою на дощечці. Часто спостерігала за матір’ю, як та садила навколо хати квіти, а коли вони розквітали, мати замальовувала їх і майстерно вишивала на рушниках. Також роздивлялася народні картини, що висіли у хаті; мріяла навчитися писати, щоб надіслати тітці до Києва листа з проханням купити їй паперу та олівців".

У багатоплощинних композиціях, що ніби писані самою любов’ю до землі, до природи, до людини, народна художниця відтворювала життя своїх односельчан, часто доповнюючи зображення розлогими підписами-розповідями, які ніби тчуть своєрідний пунктирний літопис рідного села. Малювала художниця олійними фарбами на полотні, картоні, фанері й інших матеріалах, сама робила рами до своїх картин і розмальовувала їх.

Петро Гончар — директор Музею Івана Гончара, куратор виставки, Тетяна Пошивайло — куратор виставки та Василь Перевальський — графік, народний художник України.

Розповідаючи про наїв, Петро Гончар акцентує: «Тут є все: життя, правда, мистецтво, форма, колір... Народне мистецтво — це мистецтво архетипне, це мислення символами». А представляючи роботи Марії Нелеп, він зауважує: «Людина в неї — не конкретно та, як вона їх підписує, а це — Космос, де закладена вся суть людини. Ці хати, ця природа, ці стосунки — це вища математика мистецтва».

Мистецтвознавці, визначаючи феномен художниці Марії Нелеп, говорять про його суголосність творчості таких визнаних світом майстрів наївного малярства, як Катерина Білокур, Ганна Шабатура, Никифор Дровняк, Іван Генералич, Ніко Піросманішвілі.

Це мистецтво перебуває у площині між професійним, академічним і традиційним, народним. Його називають наївним, аматорським, аутсайдерським, маргінальним, інситним, примітивом, брютом — іншим — бо це мистецтво самоуків, людей, які не могли не малювати.

Виставкою творів Марії Нелеп Музей Івана Гончара розпочинає проект «Наївний квітень» — фестиваль наївного/непрофесійного мистецтва. Експозиція її творів триватиме до 30 квітня і супроводжуватиметься освітньою програмою — тематичними лекціями-екскурсіями з інтерактивними заняттями для поглибленого вивчення особливостей наївного малярства та проникнення у таїну творчого феномена Марії Нелеп.

Марія Нелеп. «Квіти на столі», 1985 рік. Картон, олія, 48,7х58,5см

Марія Нелеп. «Берези», 1999 рік. Фанера, олія, 29,3х23,4см

Марія Нелеп. «Сільське дворище», Пластик, олія, 41,6х47,5см

Марія Нелеп. «Нелеп М.Я. з сином Володьою і з чоловіком Петром», 2004 рік. Фанера, олія, 33х32см