Про правові аспекти дотримання обов’язку дітей щодо піклування про своїх батьків.
Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання батьків дітьми є відповідною компенсацією за догляд і турботу, надану батьками дитині.
В нормальних умовах діти добровільно допомагають своїм непрацездатним батькам і турбуються про них. Проте, безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Любов, доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними. Разом з тим обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у Сімейному кодексі України.
Так, відповідно до статті 202 Сімейного кодексу, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв’язку із відсутністю пенсій чи їх низького розміру, а також у зв’язку із відсутністю у них інших джерел існування. Відповідно до чинного законодавства, непрацездатними визнаються особи, які досягли пенсійного віку та інваліди I, II та III груп.
Слід зазначити, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав (і ці права не були поновлені), а також ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків, обов'язок утримувати таких батьків у дітей не виникає.
Специфіка аліментного обов’язку повнолітніх дітей відносно своїх непрацездатних і нужденних батьків полягає в безпосередньому зв’язку аліментних виплат з минулою поведінкою батьків щодо дітей, адже саме батьки виховують, годують, одягають дитину, забезпечують розвиток дитини та здійснюють загальний догляд за нею. Тому було б несправедливим покласти на дітей, які не одержали такого догляду від батьків, обов’язку їх утримувати.
Якщо діти не дбають про своїх батьків, або виконують свій обов’язок не належним чином, останні мають право звернутися до суду із відповідним позовом про стягнення аліментів з дітей. Варто зазначити, що позов про стягнення аліментів може бути пред’явлений: до одного з дітей; до кількох з дітей; до всіх дітей разом. У випадку пред’явлення позову до одного з дітей, суд за власною ініціативою має право притягнути до участі у справі інших дітей, незалежно від того пред’явлено до них позов чи ні.
Більше того, крім сплати аліментів (як в добровільному, так і примусовому порядку) діти зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. При цьому дочка або син можуть також бути звільнені судом від обов’язку брати участь у додаткових витратах або ж суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків.
Що стосується розміру аліментів на батьків, то їх розмір визначає суд у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін, а також бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред’явлено позову про стягнення аліментів. При призначенні розміру аліментів судом, враховуються всі заслуговуючі на увагу інтереси сторін: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі, матеріальне становище дітей, догляд дітей за батьками тощо. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо. Отже, в кожному конкретному випадку суд враховує всі види заробітку чи доходу як дітей так і батьків, залежно від цих обставин і визначається розмір аліментів. Суд має право встановлювати розмір аліментів повністю чи частково, як в твердій грошовій сумі, так і в частці від заробітку (доходу). На вибір способу визначення розміру аліментів можуть впливати різні обставини: мінливість і нестабільність доходу, проживання за кордоном, одержання частини доходу в натуральній формі тощо.
Звертаємо увагу, що обов’язок виплачувати аліменти батькам може бути покладено не лише на повнолітніх дітей. У виняткових випадках обов’язок опікуватися батьками може покладатися й на малолітніх або неповнолітніх дітей. Щоправда, такі можливості досить обмежені законом. Так, статтею 206 Сімейного кодексу України в передбачено, що, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Безперечно, мало кому з нас вдасться змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків, тим більше, при відсутності кримінальної чи адміністративної відповідальності за ухилення від обов’язку утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Але таким «дітям» слід пам’ятати, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. І такі позови з кожним роком стають все більш поширеними в адвокатській практиці.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
