"За Україну завжди боролася, а тепер — молюся", — каже Антонія Качмар, черниця згромадження сестер Пресвятої Євхаристії. Нині їй 93 роки. Більшу частину життя жінці довелося приховувати свої справжні погляди — адже після підпілля в УПА була "підпільницею"-монашкою УГКЦ, пише газета "Експрес".
...Заходжу до монастиря сестер Євхаристок. До мене підбігає усміхнена й жвава монахиня. Вітається, як з рідною, обіймає, цілує, розпитує про життя, просить помолитися з нею — за мир в Україні. "Ой, дівочко, скільки ж то людей за нашу неньку Україну свої життя віддали. І я боролася за Батьківщину", — каже черниця Антонія.
...У світському житті її звали Марією. Вона народилася в Самбірському районі на Львівщині. Навчалася у польській школі, вивчила декілька іноземних мов, мріяла про щасливе майбутнє. Та плани перекреслила війна. У 1942 році Марія Качмар вступила в лави УПА. Головнокомандувач Роман Шухевич у Чорному лісі приймав присягу на вірність Україні. Марія вирішила не присягати. Шухевич запитав, чому. 17-річна Марічка відповіла: "Як я все переживу, то піду в монастир. А якщо присягну світові, то не зможу присягати Богові". І Шухевич прийняв ці слова, як присягу. Марійка стала станичною — очолювала осередок УПА в своєму селі. Підтримувала контакти з усіма зв’язковими, сотнями.
"Хлопці приходили до мене змучені, голодні, обдерті, часто поранені. А я повинна була всіх розмістити, знайти одяг, забезпечити їжею, ліками", — згадує сестра Антонія. 12 лютого 1946 року її заарештували. Батьків Марії вивезли до Сибіру, там вони й загинули. У в’язниці дівчину 36 разів допитували й катували. Після кожної зустрічі зі слідчими Марію ледь повертали до життя. Юна станична лише просила Бога, щоби дав сили витримати тортури й нікого не видати, бо вона знала багатьох підпільників. Радянські кати не змогли витиснути жодних зізнань із молодої патріотки, хоча мучили нещадно.
"По п'ятах гаратали довгими дерев’яними валками із залізними дротами", — сестра Антонія показує рубці на плечах, що залишилися з тих страшних часів. Саме у тюрмі дівчина твердо вирішила стати черницею. І вручила своє життя у руки Господа.
Згодом сталося диво: хоча на суді Марії "світила" смертна кара або 25 років тюрми, її виправдали. Ледь жива, юнка повернулась додому. А коли познайомилася зі священиком Петром Більом, який у 1957 році засновував підпільно нове жіноче чернече згромадження сестер Пресвятої Євхаристії, стала однією з перших черниць. Після поcтригу отримала ім’я Антонія.
Щоправда, признатися комусь, що вона черниця, сестра Антонія в ті часи не могла, тому працювала в колгоспі на полі, як усі інші. Водночас таємно допомагала священикам у підпільних богослужіннях, готувала до сповіді дітей та дорослих.
Нині станична-черниця живе в Івано-Франківську. "У сестри Антонії — світлий розум, добра пам’ять та почуття гумору, — каже настоятелька Тереза Генсьор. — Вона встає о шостій ранку, щодня відвідує Літургії. Їсть небагато, майже щодня харчується пісним борщем та картоплею зі сметаною. П'є чай із ромашки". Сестра Антонія щодня слухає релігійні радіопередачі з Ватикану, українські новини, читає газети, книжки. Кожна смерть вояка її болить, за кожного загиблого вона молиться на вервиці. До сестри Антонії приходять десятки людей зі своїми проблемами та бідами. І станична-черниця для кожного знаходить слова підтримки.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
