Фахівці Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) провели дослідження з метою з’ясувати кількість українців, котрі не перевіряють інформацію, отриману із ЗМІ.
Так, за результаттами опитування з’ясувалося, що абсолютна більшість мешканців України (86%) отримує інформацію про ситуацію в країні і світі від українських телеканалів.
27% українців отримують інформацію з українських інтернет-сайтів, 24% – із соціальних мереж.
Для ще 18 % основним джерелом виступають особисті соціальні кола: родичі, друзі, сусіди, колеги та інші. Зокрема, 5% респондентів зазначили, що вони отримують інформацію про ситуацію в Україні і світі з російських телеканалів.
57% мешканців країни отримують інформацію виняткового з українських мас-медіа; серед решти також більшість отримує з ТБ, але в поєднанні з іншими джерелами; а частина отримує інформацію лише з інтернет-сайтів, соціальних мереж і від родичів, друзів, сусідів та інших.
При цьому практично всі, хто отримує інформацію з російських ЗМІ (таких 5%, але на сході України – 11%), також отримують інформацію з українських ЗМІ. Лише 0,2 % мешканців країни отримують інформацію винятково з російських ЗМІ (зокрема, на сході України лише 0,6%).
Разом із цим 57% довіряють інформації про збройний конфлікт на сході від українських телеканалів (на сході України таких 46% проти 54-61% в інших регіонах), а 14 % – інформації з інтернет-сайтів, 13% – інформації із соціальних мереж.
Тільки чверть українців-телеглядачів (27%) вважає, що українські канали справді подають об’єктивну інформацію про події в Україні та взаємовідносини України, Росії, “ДНР”/”ЛНР”. Натомість помітно більше людей (43%) переконані, що інформація не відповідає дійсності (ще 30% не змогли відповісти на запитання). Із заходу на схід України (із 31% до 20%) зменшується частка тих, хто вірить в об’єктивність інформації українських телеканалів.
42% дорослих українців користуються принаймні однією соціальною мережею. Найбільш популярною мережею наразі є Facebook, ним користуються 36% українців. Іншими мережами користуються не більше 11%.
35% респондентів стверджують: якщо вони отримали інформацію з українського загальнонаціонального, російського, місцевого ЗМІ або ЗМІ “ДНР”/”ЛНР”, то вони перевіряють її у ЗМІ “іншої” сторони. Водночас трохи більше половини (52 %) не перевіряли б інформацію.
Водночас у разі суперечливої інформації з різних джерел 58% віддають перевагу українським загальнонаціональним ЗМІ і лише 1% віддали би перевагу російським ЗМІ або ЗМІ “ДНР”/”ЛНР”. Хоча водночас кожен третій українець (38%) у такій ситуації не знає, якому би ЗМІ радше повірив.
Трохи більше половини українців (53%) вважають, що вони принаймні в більшості випадків здатні відрізнити якісну інформацію від дезінформації та фейків (у т. ч. 20% вважають, що завжди можуть відрізнити якісну інформацію від фейків). Третина українців (31%), навпаки, вважають, що вони або взагалі не можуть відрізнити, або можуть лише в меншості випадків. У всіх регіонах приблизно однакова кількість респондентів стверджує, що принаймні в більшості випадків вони можуть виявляти неякісну інформацію.
Більш упевнені у своїх здібностях ідентифікувати фейки: жителі середніх і великих міст (60–68% вважають, що можуть принаймні в більшості випадків ідентифікувати фейки, проти 43–49% серед жителів сіл); чоловіки (61% проти 47%); молодші особи (загалом показник знижується із 60 % серед осіб віком до 30 років до 33 % серед осіб віком 70 років і старше); освіченіші українці (66% серед осіб із вищою освітою проти не більше 50% серед осіб із нижчою освітою); спеціалісти, студенти, підприємці (66-73% проти не більше 55% серед інших категорій населення за родом занять, у т. ч. найнижчий показник серед пенсіонерів – 41%); заможніші українці (66-73% серед тих, хто має високий або середній достаток, проти не 46% тих, хто має низький достаток, і 38% тих, хто має дуже низький достаток).
Серед критеріїв ідентифікації фейків частіше за інші називалися довіра до ЗМІ, в якому з’явилася інформація (для 33% жителів Україні це один із основних критеріїв), і наявність автора (30%).
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
