Великдень – дуже давнє свято, що відзначалось ще тисячі років тому та символізувало прихід весни, тепла, нового господарського сезону. Християни ж вклали в цей день інший сенс і відзначають його у зв’язку з воскресінням Христа. У євреїв Пасха святкувалася 15 числа нісана, тобто припадала на один і той же день календаря, а християнська Пасха була “пересувною”, більш мобільною, відлічувалася від повного місяця в день Весняного рівнодення або після нього. Таким чином, свято “кочує” в часі і випадає щороку на різні дні в період з 22 березня по 25 квітня за старим стилем. Святкують його навіть ті, хто дуже нечітко уявляє суть свята – фарбують яйця, купують (або печуть) паски, ходять в гості, запалюють свічки.
Великдень, як і багато інших свят, став сумішшю християнських та язичницьких традицій. Як зазначає дослідниця Наталія Шарапова, у багатьох місцях з великодніми вогнищами і в XIX-XX ст. пов’язувалися абсолютно язичницькі уявлення. Наприклад, великодні вогні, що знаменують перемогу життя над пітьмою і смертю, місцями запалювали не тільки біля церкви, а й на пагорбах навколо села, на берегах річок або на сільській площі; і розводили їх зазвичай за допомогою «живого» вогню, що видобувається тертям з дуже сухого дерева (бо в сухому деревi нечиста сила ховається). Залишилися від священного вогню головешки дбайливо збирали і зберігали протягом року, адже великодні вуглинки, покладені під стріхи дахів, захищали двір від грози.
Аналогічною і навіть більшою силою наділялися також свічки, з якими стояли пасхальну службу в церкві.
«Канунчики» – маленькі глечики з медом, які разом з великими свічками ставилися в перший день Пасхи на стіл перед образами для поминання померлих: баби при цьому міркували так, що, всі, мовляв, головні боги (образи) тут у наявності , і якщо їм запалити по свічці кожному, то вони відразу як почнуть молитися за покійничка, так вже неодмінно вимолять для нього у Господа прощення. Правда, духовенство суворо забороняло такі «канунчики».
Також на Великдень ставили великі гойдалки. Колись катання на гойдалках мало ритуальний сенс – вважалося, що воно (як і всяка дія, що зображує «підйом») стимулює родючі сили, благотворно впливає і на врожай, і на появу потомства у людей і тварин. Саме тому на гойдалках найчастіше гойдалися з Великодня до Трійці, тобто під час росту хлібів і формування нових шлюбних пар.
На Великдень важливе значення мало святкове частування. Фарбовані яйця, які за давньою традицією укладали на пророслу зелень (овес, пшеницю), паска, млинці, пряники, запікали баранину, телятину. Така їжа в народній свідомості наділялася надприродним значенням і особливою силою. За деякими повір’ями, святість її настільки велика, що якщо звичайна хатня миша забереться на великодній стіл і з’їсть хоч один освячений шматочок, то у неї негайно виростуть крила і вона зробиться кажаном. Залишки освячених в Церкві яєць, пирогів і м’ясних страв (кістки) закопували в полі або залишали для використання в різних обрядах. Одне пасхальне яйце зберігали до початку сівби. Його брали з собою йдучи перший раз сіяти, щоб врожаю був багатим. Освячений на Великдень ритуальний хліб у багатьох місцях вважався оберегом від злих духів і ліками від хвороб.
Що то за Великдень без фарбованих яєць? Яйце у народній традиції сприймалося як символ сонця та світу (макрокосму) взагалі; воно, подібно до насіння, наділялося здатністю зберігати і передавати життя, а тому саме по собі уособлювало ідею воскресіння. З крашанкою було пов’язано велика кількість обрядів, повір’їв і звичаїв. Було поширене повір’я, що за допомогою пасхального яйця душі померлих можуть отримати полегшення на тому світлі: для цього треба лише сходити на цвинтар, тричі похристосуватися з небіжчиком, а потім на його могилі згодувати яйце птаху, який в подяку за це пом’яне померлого і проситиме за нього Бога.
Допомагали пасхальні яйця (особливо ті, що були отримані від священика в церкві) і проти пожеж. Вважалося, наприклад, що якщо людина, відома праведним життям, візьме таке яйце і три рази оббіжить палаючу будівлю зі словами: «Христос Воскрес!», то пожежа відразу ж затихне і припиниться сам собою; однак якщо яйце потрапить в руки людини сумнівного способу життя, то пожежа не припиниться, і в цьому випадку залишиться лише один засіб – кинути яйце в сторону, протилежну напрямку вітру і вільну від будов.
Використовували крашанки і для різних пошуків. Наприклад, у багатьох місцях з ними шукали заблукалу худобу, а іноді й скарби, оскільки вважалося, що всякий скарб охороняє спеціально приставлений до нього нечистий дух, який, побачивши людину з великоднім яйцем, неодмінно злякається і втече, і тоді скарб легко можна буде взяти . З крашанкою в деяких місцях вистежували домовика, чаклуна.
Повсюдно заборонялося викидати (а тим більше випльовувати) шкаралупу яйця за віконце на вулицю, тому що на Світлій седмиці по землі ходить сам Христос з апостолами, і шкаралупою, з необережності, можна в нього потрапити. Втім, заборона викидати яєчну шкаралупу за вікно стосувався не тільки пасхального періоду та пояснювався різними повір’ями: подекуди вважалося, наприклад, що якщо викинути шкарлупки від яєць цілими, то русалки зроблять собі з них кораблик і будуть плавати на ньому «на зло чесному люду»; а якщо в викинутої шкарлупці накопичиться вода, то з неї може напитися сорока, і від того людина, який викинув шкаралупу, захворіє лихоманкою. Особливі пасхальні обряди і повір’я стосувалися нечистої сили, яка на переконання селян, особливо зла у пасхальну ніч.
Згідно з народними повір’ями, в цей час всім нечистим духам «солоно доводиться», оскільки, як тільки вдарить перший дзвін до утрені, біси негайно сиплються з дзвіниці на землю, а як тільки відійде заутреня, їх усіх позбавляють свободи – скручують, зв’язують і навіть приковують в пеклі (або на горищах, дзвіницях, по кутах двору і т.д.). У деяких місцях вірили також, що в ніч на Світлу неділю всіх чортів замуровують в церковні стіни, де вони возяться і метушаться, але не можуть вирватися з обтяжливого полону.
Селяни запевняли, що прикутих і мучаться чортів можна чути, якщо в пасхальний вечір прийти на те місце, де вони сидять; більше того, під Великдень можна і побачити нечистих духів, позбавлених своєї диявольської сили, потрібно тільки піти в яке-небудь темне затишне місце з тієї самої свічкою, з якою стояли пасхальну службу. Приблизно в такому ж становищі, що й злі духи, перебували на Великдень чаклуни й відьми. За народним переконанням, у Світлу ніч їх можна впізнати, а отже, і захиститися від їх згубного впливу, і навіть впливати на них, позбавити їх назавжди надприродної сили. Наприклад, у багатьох місцях вважалося, що відьми, щоб їх не впізнали, завжди намагаються здаватися благочестивими прихожанками, а тому до початку святкової служби обов’язково приходять до церкви, навіть намагаються торкнутися священика.
У церковно-народної традиції Пасха була однією з найважливіших дат поминання померлих, і до неї, відповідно, приурочувалось безліч обрядів і повір’їв, пов’язаних з культом предків. Пояснювалося це і стародавніми землеробськими уявленнями про зв’язок померлих з молодими сходами і урожаєм, і християнською ідеєю про те, що смерть та воскресіння Христа спокутували первородний гріх і відкрили праведникам дорогу в рай. За народним уявленням, в Христове Воскресіння відбувається відкриття небес: райські врата отверзаются і залишаються відчиненими до останнього дня Світлої седмиці, причому ніхто їх в цей час не охороняє. У зв’язку з цим, серед селян панувало переконання, що кожен, хто помре на Великдень, безперешкодно потрапляє прямо в рай, яким би грішником він не був; тому всі сільські люди похилого віку мріяли померти саме в цей час і навіть молилися Богу, щоб він взяв їх на Світлому тижні.
Людей, які померли під час Пасхи, прийнято було ховати з червоним пасхальним яйцем у правій руці: «Помер на Великдень – і яєчко в руку». З тими ж уявленнями пов’язано і повір’я про те, що в пасхальну ніч на землі з’являються душі померлих і їх можна бачити, спілкуватися з ними. Наприклад, у багатьох місцях вірили, що якщо під час хресного ходу, коли всі прочани підуть з церкви, сховатися в храмі за вівтарем з пристрасною свічкою так, щоб ніхто не помітив, то можна побачити, як душі померлих зберуться в порожню церкву молитися і христосуватися між собою; проте розмовляти з ними в цей час і взагалі видавати свою присутність в церкві не можна, так як за це людина може поплатитися життям. Для спілкування з померлими предками використовувалося кладовища або рідна оселя. Кладовище на Великдень відвідували в багатьох місцях, а особливо строго цього звичаю притримувалися жінки. Подекуди існував навіть особливий ритуал «окликання небіжчиків». Їх частували святковими стравами, запрошували в домівку.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
