У квітні 1597 року у Варшаві стратили козацького ватажка Северина Наливайка. Його смерть оповита легендами - дослідники пишуть, що отамана стратили, четвертувавши, інші джерела запевняють - спалили живцем в мідному бику, пише Експрес-онлайн.
Народився Семерій (більше відомий як Северин, хоча цю версію імені вважають помилковою) Наливайко у першій половині 60-х років XVI століття. Ні точний час, ані місце його народження невідомі. Проте історики припускають, що майбутній козацький ватажок з’явився на світ у Гусятині (на Тернопільщині) у родині дрібних бояр.
Освіта у Северина була дуже хорошою - після смерті батька родина переїхала до Острога, і саме у відомій Острозькій академії вчився юний Наливайко, саме там вчителював його старший брат Дем'ян. Зачитувався Семерій працями європейських авторів, які згодом сформували особливе світобачення повстанця. У козаки Северин Наливайко подався ще в юні роки, тож швидко здобуває військовий досвід. Спершу бере участь у дрібних походах, козацьких сторожах і засідках. Згодом вступає на службу до приватного війська князя Констянтина Василя Острозького. Коли Австрія починає війну з Османською імперією, Наливайко виходить на арену як самостійна військова одиниця.
“Семерій Наливайко здійснює цілу низку походів в рамках європейської коаліції проти татар та турків, - каже Експрес-онлайн Тарас Гончарук, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Одеського університету імені І. І. Мечникова. - Козацькі загони під його проводом розгромлюють татарські, захоплюють зброю та коней. Посол австрійського імператора до запорожців Еріх Лясота пише про ватажка: “Наливайко з двома чи з двома з половиною тисячами своїх козаків наздогнав татар у межах Молдавії, відбив у них... від трьох до чотирьох тисяч коней. Але, дізнавшись, що запорозьке військо в даний час страждає від нестачі коней, він готовий розділити з ними здобич і подарувати їм від 1500 до 1600 голів, щоб віднині назавжди залишитись їм другом”.
Цікаво, що женучись за татарами, наливайківці дорогою спустошують маєтки шляхти у Теребовлі, Гусятині, Городку, Сатанові та інших містечках Подільського, Руського й Брацлавського воєводств.
“Військо Наливайка на той час налічувало уже 4 тисячі козаків, тож він сміливо рушив на Молдавське князівство, - додає історик. - Тут він здобуває одну з наймогутніших турецьких фортець на Подністров'ї - Тягин. Більше того, змушує молдавського господаря відколотись від османів. Трохи згодом вояки Семерія воюють проти турків уже в Угорщині”.
Воюючи, Северин не забуває і про козацький лад. Він має на меті створити автономне утворення між Бугом та Дністром. Це мала б бути республіка з очільником гетьманом, підпорядкована лише польському королеві. Усі ідеї Семерій Наливайко викладає королю Сигізмунда III. Проте монарх з острахом розуміє, що “під Наливайком Україна покозачилась”, тому віддає наказ воювати з козацтвом коронному гетьману Станіславу Жулкевському. Повстання Наливайка проти шляхетського панування охоплює Волинь, Поділля, Київщину, частково Галичину, і навіть Білорусь. Історики зазначають, що цей виступ мав відверто релігійний характер - і Наливайко виступав ревним захисником православ’я, та грабував маєтки тих, хто хотів прийняти Берестейську унію.
У квітні 1596 року козаки обирають собі за гетьмана Семерія Наливайка. Проте довго бути очільником йому не вдалось. Після невдалого Солоницького бою, козаки героїчно тримали облогу табору ще два тижні. Жолкевський пообіцяв амністію реєстровцям, якщо ті складуть зброю. Таким чином, керівників повстання, в тому числі і Наливайка, зрадницьки схопили та видали посполитим.
“Останнім днем життя Северина Наливайка була перша п’ятниця по Великодню, - каже дослідник. - Про страту Наливайка історичні джерела розповідають по-різному. Є навіть версія, що його “посадили живцем в мідного бика і палили бика того малим вогнем декілька годин”, проте слід розуміти, що це - легенда, яку спростовував ще Михайло Грушевський. Найбільшй мовірним є те, що Наливайко пережив чимало тортур, йому відрубали голову, а тіло четвертували”.
Цікаво, що коріння легенди про мідного бика досліджував і Іван Франко. За його словами, автором легенди був польський римо-католицький священик Йончинський, який вперше на початку XVII століття у своїх мемуарах написав, що козацького провідника "посадили на розпеченого коня і на голову надягли розпечений вінець, і, нарешті, його стратили". Так католик помстився козацькому ватажку, якого люто ненавидів, за посягання на єдність Речі Посполитої.
Олена КОВАЛЬСЬКА
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
