Сьогодні, 22-го травня, православні християни святкують день перенесення мощів святого Миколи Чудотворця, відомого в народі, як "літній" Микола або Микола Угодник.
Пропонуємо вашій увазі цікаві факти з історії цього свята, а також про традиції і вірування.
Історія
Почалася ця історія за часів імператора Валеріана приблизно в III столітті в місті Патари Лікійській області, що на південному узбережжі Малоазійского півострова. Десь у 280 році в набожній християнській сім'ї Феофана і Нонни народився майбутній святий. Хлопчика назвали Миколою, що в перекладі з грецького означає"переможець народу". З ранніх років він читав Священне Писання, часто відвідував церковні служби.
Святий Миколай прославив себе любов'ю до ближніх, милосердям до знедолених і нужденних, подавав милостиню жебракам, був дуже працелюбним, прощав образи, жив скромно і просто.
Існує один переказ про святого Миколая, як він одного разу одягнув світлі ризи і пішов на поклоніння до Бога. Дорогою він зустрів селянина, який намагався вилізти з болота. Не вагаючись, святий допоміг йому. А потім з'явився перед Небесним Владикою у брудному одязі. Але замість цього почув від Господа: "За твою доброту шануватимуть твою пам'ять люди двічі на рік".
Микола Чудотворець прожив довге життя і в сані архієпископа помер в глибокій старості в місті Міри в середині IV століття.
У XI столітті Візантія переживала важкі часи, втрачаючи в кривавій боротьбі з мусульманськими завойовниками великі території, а з ними і християнські святині. І тоді християни, побоюючись, що мусульмани знищать нетлінні мощі лікійського архієпископа, вирішили вивезти їх. Була організована небезпечна військова експедиція з італійського міста Барі. 22 травня 1087 року вона успішно повернулася з мощами Святого Миколая і увінчалася великим народним святкуванням.
Мощі великого угодника Божа розмістили в церкві св. Іоанна Предтечі. Зараз вони зберігаються у Барі у базиліці Сан Сабіно.
Вперше свято Миколая Чудотворця було встановлене Папою Урбаном II в XI столітті. Майже в цей самий час це свято ввів у травні в український календар і митрополит Єфрем.
Традиції
Святий Миколай вважається «старшим серед усіх святих», «скорим помічником».
Саме святий Миколай, за народними повір’ями, витягає селянського воза з болота, зберігає посіви від граду, рятує подорожнього від смерті, є покровителем скотарів, свійської худоби і диких звірів.
Хоч «весняний» Миколай і не такий урочистий, як «зимовий», але й він шанувався православним людом і був позначений деякими цікавими обрядодіями.
Колись в день Миколи Чудотворця виводили коней до першої паші. Священики служили по селах молебні, кропили коней святою водою, вершники сідлали їх верхи, їздили в поле, "щоб нечиста сила коней не мучила".
Найурочистіше це свято відзначали гуцули, влаштовуючи «полонинський хід» – вигонили тварин на полонини. Там старший чабан розпалював «живий огонь», який мав горіти до кінця сезону, себто до глибокої осені, коли полонинський хід повертався на зимове стійбище.
З цим святом пов'язано багато прикмет і приказок.
На Миколая суворо заборонялося працювати, щоб не було посухи.
"Прийшов Микола - коней випасай".
"Юрій з теплом, а Микола з кормом".
З цього дня починали сіяти гречку і стригти овець. Звідси склалася і приказка :" До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки".
За народними віруваннями, святого Миколая шанували як покровителя мореплавців. Українські козаки завжди перед довгою морською подорожжю служили молебень Миколі Угоднику. Чорноморські козаки навіть розрізняли два Миколи: морського і мокрого. Морський керує кораблями, а мокрий - водами.
Також Микола шанувався як заступник дітей і захисник безневинно засуджених.