«12 років тому тобі відповіли би: “Безхатченків у Львові немає”» — історія «Емаус-Оселі»

«Емаус-Оселя» — це спільнота взаємодопомоги, що підтримує людей без постійного місця проживання. Вони працюють у власному соціальному підприємстві, аби заробляти на утримання цього будинку.

Назва «Емаус» походить від назви містечка у Палестині, де відчай перетворився у надію. Вона символізує для нас усіх, віруючих та невіруючих, спільне переконання, що тільки любов може нас об’єднати та вести вперед. Аналогічне містечко надії для тих, чиє життя нагадувало замкнене коло, повне алкоголю, брудних вулиць та холоду —  місто Винники під Львовом.

Саме там Спільнота ось вже 15 років приймає до свого будинку тих, хто просить допомоги. В благодійній крамничці «Емаус-Оселі» я говорю з Олею Біянською. Вона —  соціальний працівник Спільноти. Тим часом пані Люба підливає окріп у мою чашку. «Після раптової смерті коханого чоловіка вона була у страшенній депресії. Вона почала у нас волонтерити і це її витягнуло» — прошепотіла Оля. — «А це — наша Алла. Вона була у вкрай тяжкому стані, коли її взимку 2006-го привезли наші волонтери. Лікарі казали, що з такими обмороженням вона довго не протягне. Згодом вона прийшла до тями, тепер відновила стосунки зі своїми дітьми».

По-домашньому

Оселя вміщує 25 осіб. Переважно це — чоловіки:

— Для жінок потрібні певні умови: окрема кімната та санвузол. До того ж, це не добре, коли на одному поверсі живуть чоловіки та жінки. Тому жінок ми перенаправляємо в інші організації та намагаємося допомогти іншим способом. У нас — не те місце, куди заходять львів’яни зі словами: «Безхатній сидить на зупинці, заберіть його». Ми не збираємо безпритульних по місту у нетверезому стані, —  розповідає Оля. Натомість, Оселя відкрита для тих людей, які прагнуть отримати цей шанс. Тут немає поняття «терміну перебування»: у Спільноті можна жити стільки, скільки людині буде потрібно.

Людина, що опиняється в Оселі, мусить ознайомитися з правилами. Тут є розпорядок дня, а вживання алкоголю — під категоричною забороною. Оля розповідає: «Якщо учасник Спільноти прийде з похміллям після випитого напереродні, перебувати він тут більше не зможе».

Дається, звісно, декілька шансів. Волонтери «Емаус-Оселі» розуміють, що повернення до нормального життя — складний процес, а людина із серйозною залежністю не може враз кинути алкоголь. Окрім процесу соціалізації, учасники Спільноти проходять курси занять з психологом.

Як жителям Оселі вдається заробляти на утримання будинку

Львовом розкидана ціла мережа контейнерів для речей. Хлопці з Оселі збирають їх у авто та везуть на склад, аби відсортувати. В ці контейнери львів’яни складають дуже різні речі, часто не задумуючись, що людині на вулиці потрібен зручний та теплий одяг темних кольорів. «Трапляються і туфлі на шпильці, і книжки, і прикраси. Та це геть не те, що потрібно», — зауважує Оля. Відтак виникла думка відкрити благодійну крамничку, де можна придбати ці речі за низьку ціну. На зароблені кошти члени Спільноти зможуть купити продукти та сплатити комунальні послуги.

Про крамничку

Тут можна придбати все, що складають львів’яни у контейнери спільноти:

• уживана техніка, меблі,
• іграшки,
• одяг, взуття,
• посуд, прикраси.

Львівська організація «Джерело» виготовляє прикраси, які «Емаус-Оселя» реалізовує у власній благодійній крамничці. Фактично Спільноті не доводиться нічого купувати, проте є одне «але»: вони збирають лише ті речі, які у доброму стані та придатні до повторного використання.

Також щоп’ятниці тут безкоштовно дають речі малозабезпеченим людям, багатодітним родинам та людям з особливими потребами. Їх чотири рази на рік безкоштовно забезпечують одягом, а за потребою —  і меблями. Саме у такий спосіб 2017 року 1,8 тис людей отримало допомогу з рук працівників та працівниць магазину.

З іншого боку, ця крамниця — центр соціальної роботи, де сьогодні працюють ті, хто колись жив просто неба.

Допоможи ближньому своєму. Навіть тоді, коли сам у злиднях

Решту речей, що відсортували на продаж, члени Спільноти віддають безхатнім людям. Про тих, кого не можуть прийняти у Оселю, тут також дбають. Існує денний центр, де будь-яка людина, — чи має вона документи, чи ні — може прийти помитися, переодягнутися, підстригтися та поголитися. Там також можна випрати та висушипи свої речі: «Львівська міськрада безкоштовно надала нам дуже маленьке приміщення —  а приходить сюди приблизно 50 людей щодня».

Окрім денного центру, за сприяння Олесі Саноцької, засновниці «Емаус-Оселі», у Львові заснували і державний нічліг. Аби потрапити туди, людина має зробити флюорографію та перевіритися у шкірдиспансері. Ще одна умова —  залишатися там можна лише вночі.

Безхатько — це не обов'язково людина «зі смітника»

Безхатченки потрапляють до «Емаус-Оселі» з різних причин. Низка з них потрапили «на вулицю» через алкоголь. Та для того, щоб людина дійшла до стадії до тяжкого алкоголізму, також має бути причина: втрата роботи чи непорозуміння в сім’ї. Буває, що діти не хочуть жити з батьками під одним дахом і починають їх витісняти. Є такі, що просто не мають куди піти після повернення з в’язниці: їхню нерухомість привласнив хтось з родичів або її продали. А ще трапляється, що людина хотіла розлучитися, але не мала куди піти.

«Також тут є хлопці, які ніколи не бачили своїх батьків. Після закінчення інтернату їм не було куди йти, тому один з них вже близько 15 років проживає тут. Тут вони  знайшли і друзів, і сім’ю. Тому тут в нас не зовсім реабілітаційний центр», — пояснює Оля.

Люди змінюються?

«Змінюються точно. Проте лишається відсоток людей, яким жити в Спільноті дуже важко — в них немає сили волі. Їх тягне минуле» — за словами Олі, вона помічає тенденцію, що навіть тоді, коли учасник йде зі Спільноти, він найчастіше знаходить роботу та не пірнає з головою у скрутне минуле. Є люди, які не можуть повністю прийти до тями: вони відновлюють стосунки з рідними, але не кидають пити. Є й дуже успішні: вони створюють сім’ю, працевлаштовуються та самостійно переїжджають до соціального гуртожитку «Емаус-Оселі» у Львові.

Настає момент, коли людина розуміє: час починати самостійне життя. Соціальний гуртожиток —  це другий етап. Він підходить для тих членів «Емаус-Оселі», які прожили у будинку 2 роки. Там вони сплачують мінімальні комунальні послуги.

«У 2006 в міськраді сказали би: «В нас безхатченків немає»»

Спільнота створена в 2003 році. Та все почалося пізніше, коли у 2006 році в двері Оселі постукало неочікувано багато безхатніх людей, які потребували допомоги. «Тоді люди помирали на вулицях, зима була нестерпно морозною», — переповідає спогади колег Оля. Тоді засновниця Олеся Саноцька пішла на радіо, аби розповісти про те, що насправді відбувається: безхатченки вмирають, а львів’яни у своїх теплих квартирах навіть і не здогадуються про це. Згодом після ефіру міськрада виділила величезні військові намети. Тоді волонтери побачили, що безхатченки, виявляється, існують у Львові —  і їм усім потрібно поїсти по погрітися біля «буржуйки».

Колись у Львові взагалі був зареєстрований лише один безхатько — тому вважалося, що у Львові таких людей апріорі бути не може. Та все виявилося навпаки: тієї зими волонтери нарахували орієнтовно 1 тис осіб.

Проблема, що постала, спонукала організаторів до розширення меж Оселі. Та для цього потрібно було шукати підтримку з-за кордону. «Ми почали процес вступу в Емаус — міжнародного руху, який налічує 350 спільнот по цілому світу». В 2010 році організація вступила в міжнародний рух Емаус. Пройшовши 2 роки випробувального терміну, Оля запевняє: це було дуже складно. Справа у тому, що є кілька правил. Перше з них — організація має бути самодостатньою і заробляти сама на себе.

За словами Олі, вона помічає, що ситуація за цей час змінилася: міська влада до процесу долучається і таки бачить, що проблема існує.