загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Святкувати чи сумувати?: Суперечки довкола відзначення 250-річчя Коліївщини

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Гонта і Залізняк - убивці чи народні месники? Взяття Умані - героїзм чи жорстокість? Річниця Коліївщини - свято чи трагедія?

Сьогодні, 29 травня, у Києві на офіційному рівні будуть відзначати 250-річчя Коліївщини. Однак не всі раді такому святу. Зокрема, проти виступила Асоціація євреїв, наполягаючи на проведенні пам’ятних заходів та молебнів, а не урочистостей. У чому проблема кардинально різних підходів до однієї історичної події та чому вона загострилася останніми тижнями – розповідаємо.

Коліївщина – свято?

Скандал довкола полемічної теми зчинився після ухвалення Київрадою 17 травня рішення урочисто відзначити річницю Коліївщини. Відповідне рішення було ухвалено на сесії міськради 83 голосами "за".

Влада запланувала тематичні інформаційні, навчально-виховні, культурно-мистецькі та інші заходи в навчальних закладах, а також науково-практичні конференції, засідання за круглим столом тощо. 

У Київраді вважають, що відзначення річниці сприятиме "активізації патріотичного виховання української молоді, збереженню пам’яті про визвольну боротьбу українського народу, єдності української нації". 

Співавтор проекту рішення, депутат Київради від ВО "Свобода" Юрій Сиротюк називає Коліївщину "відповіддю на соціальний, релігійний та національний гніт українців з боку Речі Посполитої на Правобережній Україні".

"Ці події Коліївщини є пересторогою усім ворогам української нації: окупантам, агресорам і українофобам, котрі посягають на прагнення українців мирно жити на своїй, Богом даній, землі", – переконаний він.

Сиротюк упевнений, що Коліївщина була першою національною революцією в Європі.

"Я думаю, що Коліївщина, Гайдамаччина мала позитивну мету. Більше того, я вважаю, що Гайдамаччина – явище надзвичайно недооцінене в історії України, в історіографії та в політиці. Насправді – це одна з перших у Європі національних революцій, яка була прообразом інших європейських революцій, які сформували сучасний політичний ландшафт Європи і ландшафт національних держав", – розповідав він ще в лютом виданню "Український погляд"..

Ще один співавтор проекту рішення, депутат Київради Володимир Бохняк також наголошує, що "популяризація національних героїв, якими й були гайдамаки, мусить бути невід’ємною складовою державної політики з національно-патріотичного виховання".

Однак рішення столичної влади сподобалося не всім.

Коліївщина - трагедія?

Серйозну стурбованість рішенням Київради вже 23 травня висловила Асоціація єврейських організацій і громад (Ваад) України. Трактування зазначених історичних подій столичною владою  у Ваад вважають "застарілим, витриманим у дусі радянської традиції і деструктивним".

В Асоціації наголошують, що повстання супроводжувалося жорстоким насильством по обидва боки і масовими вбивствами "як мирного населення (католиків, греко-католиків, євреїв), так і православних і старообрядців".

"Уманська різанина, яка була лише одним з епізодів Коліївщини, збереглася в єврейській національній пам’яті як одна з найжахливіших подій в історії громади регіону. Придушення повстання також супроводжувалося жорстокими репресіями з боку Польщі та Росії", – йдеться у повідомленні.

"Традиція героїзації Коліївщини корениться в радянській ідеології. Запропонований Юрієм Сиротюком підхід, що артикулює пріоритет "етнічної єдності", є потенційно вкрай небезпечним, у тому числі, який нині переживає Україна. Він підриває громадянську єдність української нації та міжетнічну гармонію, негативно впливає на зовнішньополітичний імідж країни і грає на руку тільки агресору", – впевнені у Ваад.

У зв’язку з цим Асоціація пропонує не глорифікацію, а проведення меморіальних заходів задля вшанування пам’яті загиблих: "Слід провести об’єктивні, не обмежені ідеологічними рамками неорадянського підходу наукові дослідження і конференції, меморіальні заходи, наприклад, міжконфесійні молебні в пам’ять жертв трагічних подій XVIII ст. тощо".

Коліївщина: Історична довідка

Що таке Коліївщина? Це козацько-селянське повстання в Правобережній Україні в 1768-1769 роках, апогей гайдамацького руху.

Хто очолив? Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став сотник уманської надвірної міліції Іван Гонта.

Максим Залізняк

Іван Гонта

Звідки назва? За однією з версій, назва походить від слова "кіл" (який був зброєю частини повстанців), за іншою – від польських "Kolej", "po kolej", "kolejno", що означали несення надвірної козацької служби при магнатських помістях – "slużba kolejna". Надвірну міліцію у XVIII ст. називали колійцями. 

Причини повстання. У лютому 1768 року під тиском російського уряду польський король Станіслав Понятовський підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками віруючих православної і протестантської церков. Значна частина польської шляхти була цим незадоволена. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під впливу Росії у місті Барі на Поділлі шляхта створила Барську конфедерацію. Конфедерати стали катувати і грабувати українське населення, руйнувати православні церкви і монастирі на Київщині, Поділлі та Волині. Для боротьби з конфедератами російський уряд послав на Правобережжя військо. Серед українського населення поширилася чутка, що нібито цариця Катерина ІІ видала "Золоту грамоту" із закликом знищувати польську шляхту. Ці події і стали поштовхом до розгортання гайдамацького повстання на Правобережжі.

Коліївщина, карта повстання

Хід повстання. 26 травня 1768 р. з Мотронинського монастиря вирушила на північ до заселених частин Правобережжя ватага із 70 гайдамаків під проводом Залізняка. Його загін виступив з Холодного Яру й узяв Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав та Канів. Кількість повстанців швидко збільшувалася. Вони знищували шляхту, католицьке духовенство, орендарів, палили маєтки, ділили панське майно. На початку червня повстанське військо наблизилося до Умані, яке належало київському воєводі Францішеку Салезію Потоцькому. Проти гайдамаків шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Проте Гонта разом з козаками перейшов на бік повстанців і розпочав наступ на місто. "Уманську різанину" – взяття міста 21 червня – вважають кульмінаційним моментом Колїівщини. Точна кількість загиблих невідома і різними авторами оцінюється від кількох десятків осіб до 2-20 тис. чи навіть більшої кількості католиків, уніатів і юдеїв. Після взяття міста повстанці зібрали раду, на якій Залізняка проголосили гетьманом, а Гонту — полковником уманським. Уманщину було поділено на сотні, як за козацьких часів.

Придушення повстання. У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками. Повстання швидко охопило майже всю Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля, Галичину. У паніці шляхта тікала в глиб країни чи на Лівобережжя під захист російського війська.

Побоюючись поширення повстання на Лівобережжя, Катерина II наказала своєму полководцеві генералу Михайлу Кречетникову надати допомогу полякам.

Увечері 6 липня 1768 р. Кречетников запросив на бенкет Залізняка, Гонту та інших гайдамацьких ватажків, де заарештував їх разом з товаришами. Російських підданих було відіслано на суд до Києва, польських віддано польському начальству. Каральні війська Речі Посполитої жорстоко розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. 

Гонту та 800 його людей видали полякам, які піддали його тортурам, а потім стратили. Залізняка та решту гайдамаків було заслано до Сибіру.

До кінця липня основні осередки повстанського руху було придушено. Однак виступи дрібних загонів тривали ще протягом другої пол. 1768 року – першої пол. 1769 року.

Оцінка істориками подій Коліївщини

Варто зазначити, що польські, єврейські та українські історики по-різному оцінюють події Коліївщини. У Польщі постаті Гонти та Залізняка довго трактували як розбійників і зрадників. Серед євреїв їх теж сприймали як погромників та убивць. В Україні ж їм переважно приписували славу героїв визвольної боротьби.

Наприклад, доктор історичних наук Тарас Чухліб вважає, що Коліївщина мала з одного боку національно-визвольне, а з іншого – соціальне, релігійне та етнічне спрямування. "Його ватажки закликали українське населення до визволення з-під іноземної влади Корони Польської, звільнення від економічного гніту місцевих панів, орендарів та лихварів, а також відновлення повноцінного існування Православної Церкви на Київщині та Черкащині", – розповів він "Бульвару Гордона". Історик вважає, що кожен народ світу має право на вшанування своїх національних героїв та мучеників, якими, на його думку, і є Залізняк та Гонта.

Водночас історик Олексій Сокирко вважає, що гайдамаки в період Коліївщини не мали очільників, які б мислили політичними категоріями.

"Очільники гайдамаків не були державниками. Просто українська історіографія у діаспорі зробила з них такий символ. Якщо у радянській історіографії вони стали символом класової боротьби, то у діаспорній – символом боротьби за власну державність, хоча цю державність там важко побачити навіть під мікроскопом", – розповів він "Радіо Свобода".

Тоді як історик Наталя Яковенко писала про ті події так: "...Як і опришківство, гайдамацький соціальний бандитизм завжди був полем протистояння польських та єврейських істориків з одного боку та російських і українських – з другого. Над першими при всіх модифікаціях думки тяжіє алергія до "інстинктів напівдикого суспільства", над другими – бажання сховатися від жорстокого перебігу подій за піднесенням Гайдамаччини до рангу "народного руху проти шляхетської Польщі", спричиненого "кріпосницьким гнітом" та "релігійними утисками".

Реакція соцмереж на рішення Київради

Варто зазначити, що рішення Київради здалося "диким" не тільки Асоціації євреїв. 

 

 

 

 

 

 

Джерело:
До списку новин