Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Сьогодні у столиці відбувся завершальний етап всесвітнього проекту 65-річного Миколи Подрезана “Планета Земля. Погляд з інвалідного візка”. Київ став 34-им містом у 256 країнах на 6 контингентах, які чоловік відвідав за маршрутом всесвітньої естафети Олімпійського вогню.
Пан Микола розпочав подорож у 2011 році. Протягом семи років він вивчав світовий досвід адаптації об’єктів культури і спорту, пам’ятників архітектури та історії для людей з інвалідністю на візках, аби потім застосувати його в Україні. Та сам того не очікуючи, увійшов до Національного Реєстру Рекордів за найбільшу кількість повторених маршрутів Олімпійського вогню. У подорожах у пана Миколи завжди із собою три символи: український прапор з відмітками про пройдені етапи і підписами знаних людей, олімпійський смолоскип і глобус.
“Національний Реєстр Рекордів України вперше реєструє такий рекорд людяності та мужності. Миколу я знаю давно. Це людина, яка не скорилася долі, яка сьогодні – приклад незламності. Цей рекорд з ним розділяє Наталка – його дружина, яка постійна була поруч”, – сказав засновник Національного Реєстру Рекордів Валентин Щербачов.
Микола Подрезан встановив відразу 2 рекорди.
Другий рекорд Миколи Подрезана – він єдина у світі людина, яка, як мандрівник на інвалідному візку, проїхала 55 країн.
За словами чоловіка, він це робив зарази України:
“Попереду ще стільки цікавого і багато роботи. Мій татусь мені колись сказав: “Чоловік повинен ставити мету з кінцевою крапкою”. Ми 6 років йшли до цієї мети. Ми повертаємось додому з кожної поїздки до нашої улюбленої, але ще невлаштованої України. Повертаємось з країн, де мене вважають повноцінним жителем. І в нас так має бути. Суспільство не має робити з мене інваліда. Якщо ми не будемо відчувати кайф від допомоги країні, то ні завтра, ні пізніше змін не буде. І поки у мене будуть сили, я буду діяти на благо своєї держави”, – сказав Микола Подрезан.
Микола Подрезан: І поки у мене будуть сили, я буду діяти на благо своєї держави”
Привітати чоловіка із завершенням проекту прийшло багато його друзів та однодумців. Разом з Народною артисткою України Лідією Михайленко та вокалістом гурту “Мандри” Фомою пан Микола заспівав гімн України. Це для нього традиційно, адже у кожній відвіданій країні він виконував гімн своєї держави. Але цього разу заспівали, змінивши перші слова: “Є і буде України і слава, і воля”.
Микола Подрезан разом з друзями виконує гімн України.
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав пана Миколу “людиною дії”, а його проект – подвигом.
“Це людина, яка несе прапор своєї країни по світу, при цьому намагаючись поліпшити життя тисяч українців, які мають проблеми зі здоров’ям”, – сказав міністр.
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін вітає Миколу Подрезана.
ДОВІДКА:
Микола Подрезан уже 26 років свого життя провів на інвалідному візку. Попри це не втрачає оптимізму.
“Все дуже просто – життя прекрасне. Тим більше, коли ти розумієш, що його могло взагалі не бути“, – каже чоловік.
Пан Микола має дві вищі освіти: будівельника і режисера. У 80-х роках був одним із знаних в Україні та у Радянському Союзі диск-жокеїв. Об’їздив із гастролями всю Україну, Камчатку, БАМ, Північ Росії, Середню Азію, Прибалтику, Закавказзя. Наприкінці 1991 року по справах він був в Естонії, де потрапив в автомобільну аварію і зламав хребет. Додому повертався у вантажному відсіку літака. Сам чоловік про той страшний випадок. який назавжди змінив його життя, говорить жартома:
“Тоді, у 1991 році, я вирішив, що буду економити на взутті і сів на візочок” (посміхається – прим.ред.).
За його словами, проблемою на той час була відсутність інформації для людини з інвалідністю. Він відчував себе першим у країні з такою проблемою. Тому почав все для себе відкривати самотужки. Пан Микола вигадав і почав робити телемарафони до дня людей з інвалідністю:
“Вперше у грудні 1993 року ми провели телемарафон. Я сказав: “Давайте не говорити про проблеми, давайте показувати, як їх вирішувати”. Потім телемарафони проводив ще у 1994 та у 1995 роках. Я хотів показати, що інваліди – це не люди другого сорту. Це повноцінні громадяни, які хочуть бути активними у суспільстві. Так, я говорю інваліди, а не люди з інвалідністю, бо це занадто довго. Я кажу інваліди з повагою. Для мене це не клеймо, а просто показник, що маю невеличкі проблеми зі здоров’ям. І, до речі, з мене інваліда робить не параліч ніг, а суспільство, держава і влада. І не дарма я на перше місце поставив суспільство, бо влада така, яке суспільство. 26 років воно мені намагається пояснити, що моє місце в інтернаті“, – розповідає Микола Подрезан.
Також пан Микола започаткував у 1996 році національний конкурс “Міс Україна на візку”.
“Я бачив, що більшості людей травма перекриває усі перспективи у житті. Але ж дівчата такі красиві як і були, тільки вони на візку“.
Цього ж року він разом з дружиною Наталкою (так він її лагідно називає – прим.ред.) започаткували один із перших в Україні приватний центр реабілітації. А через 2 роки започаткували конкурс для хлопців “Лицар України на візку”.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
