загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Херсонський дядько Гриша, якого знає вся Україна

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Йому 71! Але такий поважний вік не завада бути патріотом своєї країни. Григорій Миколайович Янченко – військовий волонтер, Народний Герой, якого знає і яким пишається Україна та рідний Херсон. 

Його знає вся Україна. Ним пишається Херсон. У блакитному десантному береті, тільняшці, із прапором України і... в інвалідному візку. Він не тільки збирає пожертви для військових у зону АТО, але й сам регулярно їздить до бійцям на передову. Йдеться в дописі інформаційного інтернет сайту міста Херсон.

Григорій Миколайович Янченко (або, як називають його херсонці, дядько Гриша) почав «волонтерити» в 2014 році. Дивлячись на «кримські події» не зміг залишатися осторонь.

«Це був квітень 2014 року. Вже було захоплення Криму. Коли наші війська підійшли до кордону з півостровом, ми до них поїхали в перший раз. В полях стояли 79-я, 93-я бригади. І ми туди в перший раз повезли теплі речі, солодощі, продукти. Ми навіть не знали, що саме везти», - згадує Григорій Миколайович.

З волонтерами вирушили і діти з концертною програмою - підтримати військових.

«Заїхали в Стрілецьке, а звідти під самий кордон, де і давали концерт», - згадує Григорій Янченко. Він додає цікаву деталь: «На тій захопленій стороні стояли «зелені чоловічки», російські війська, які теж слухали концерт».

На адміністративний кордон з окупованим Кримом Янченко їздив кілька разів, але коли «пішло захоплення Донбасу, то направили свої зусилля туди. Це був червень 14-го». Тим не менш, за словами дядька Гриші, в нашу область до хлопців-військові волонтери теж навідуються: «Кримський кордон у нас став віддушиною, де ми можемо перепочити між поїздками на Донбас».

Всі пам'ятають, в якому стані була наша армія в 2014 році. Бійцям необхідно було абсолютно все – від шкарпеток до верхнього одягу, від цвяхів до інструментів.

«Перші два роки нам доводилося везти все – форму, теплі куртки, берці... Купував і возив прилади нічного бачення, оптичний приціл. Адже це врятовані життя наших дітей, - згадує Григорій Миколайович. -Зараз вже одяг і взуття не возимо – зараз держава забезпечує. А возимо продукти, овочі, фрукти. Наші продукти дозволяють бійцям готувати домашні, їх улюблені страви».

Завжди великим попитом користуються лимони. «А ще люди роблять вітамінну суміш, яка підтримує імунітет. Калину перетерту люди передають», - розповідає Григорій Миколайович.

Бійці наших волонтерів завжди чекають з великим нетерпінням. І не тільки з-за того, що вони привозять їстівне. 

«Нас завжди зустрічали і зустрічають, як бажаних гостей, з щирою радістю і великою теплотою. Ми ж іще привозимо листи дітей, їх малюнки... Боєць подивиться на малюнок, прочитає лист і згадує свою родину, дім. Все це їм нагадує про те, що вони стоять там для того, щоб звільнити нашу Україну від загарбників, стоять заради цих дітей», - ділиться Григорій Миколайович. Він зізнається, що приємно бути корисним: «Волонтери займаються завантаженням-навантаженням, а на мою частку доводилося більше займатися розмовами, підтримувати морально бійців».

Григорій Янченко розповідає, що перші два роки їздили однією командою – Сергій Обидец і капелан Ігор Петренко.

«Коли батюшку взяли в полон, мене в тій поїздці не було – лежав у госпіталі. Раніше поїхали в Авдіївку. Коли виїжджали, в Херсоні було мінус 4, а туди приїхали - там мінус 18. Я обморозив руки і два тижні потім лежав у госпіталі. І в цей час батюшка з Сергієм вирушили на Донбас. Панотець поїхав на своїй машині, повернув не там і потрапив на блокпост сепарський. У нього відібрали машину, продукти, його самого забрали...», - згадує Григорій Миколайович. 

Їздив в зону АТО волонтер із пастором протестантської церкви зі Скадовська Миколою Литвиненко. «Зараз я їжджу з Ігорем Кураяном, Наташею Бреус, з нами ще Саня Санек», - перераховує Григорій Миколайович.

На питання, скільки він намотав з 2014-го року кілометрів, дядько Гриша махає рукою – багато: «За весь цей час у мене було близько 80 поїздок. Кожна поїздка в обидві сторони це приблизно від 700 до 1,5 тисячі кілометрів. Але ось одна поїздка в Луганську область у нас була приблизно 2,5 тисячі кілометрів. Поїздка може займати і добу, і двоє і троє. Все залежить від того, до скількох підрозділів веземо. На Великдень ми хочемо взагалі обслужити 12-14 підрозділів, щоб відвідати максимальну кількість бійців. Будемо їхати двома-трьома машинами. Хлопці повинні знати, що тут є люди, які про них пам'ятають і турбуються». 

Допомагають у волонтерській діяльності не тільки дружина, але й сини. Старший син Григорія Миколайовича живе під Києвом, але, приїжджаючи, не сидить, склавши руки.

Григорій Іванович - двічі «Народний герой України». Його нагороджували у Полтаві та Херсоні. У 2015 році він став переможцем національного конкурсу «Благодійник року» у номінації «Благодійник — фізична особа», отримав статуетку «Бурштиновий ангел добра». Дядя Гриша – Почесний громадянин Херсона. У нього є нагорода від патріарха Філарета медаль «За жертовність і любов до України».

Є нагороди і від бійців.

«Хлопці вручають грамоти, подяки і дарують подарунки, зроблені своїми руками. У мене є зріз дерева з набитим на ньому Гербом України. Це подарувала мені 72-я бригада. Бійці дуже радіють, що можуть щось подарувати», - каже Григорій Іванович.

«Я вдячний усім, хто допомагає! Буває старенька пройде і 50 гривень покладе, а буває на джипах під'їжджають і повз проходять. Це все на совісті людей. Я не можу і не маю права дорікати когось. Кожен жертвує стільки, скільки він може», - пояснює волонтер. Загалом він зібрав для української армії понад мільйон гривень.

Григорій Янченко говорить: «Ми, живучи тут, на мирній території, не повинні забувати про бійців, які нас захищають». 

 

Джерело:
До списку новин